Українська мова – це щось обов'язкове, але непотрібне. До такої думки привчають дітей київські школи. Принаймні, СШ №78, як стверджує редактор сайту eramedia.com.ua Олександр Івахнюк.
"Переношу цей текст у Фейсбук, бо з сайту, де я є редактором, мушу його видалити, - написав він. "Причина: я не отримав редакційного завдання на підготовку цього матеріалу. Це формально. А неформально, так розумію, хтось попросив власника заспокоїти своїх працівників. Завтра я напишу заяву про звільнення з Радіо Ера, бо я не хочу перетворюватись у гівно. Проблемою українофобії у школі 78 далі займаюсь як незалежний журналіст".
Приводом для тексту про школу стало повідомлення в інтернеті від батька першокласника, який розпитував, як зарадити в тому, що його україномовна дитина почувається іноземцем у школі з формально українською мовою навчання.
Gazeta.ua передає розповідь Журналіста про його відвідини навчального закладу:
Я вирішив перевірити цю інформацію і для початку зателефонував у школу. Слухавку взяла чергова. Привіталася російською. Я запитав, чи можемо ми з нею говорити українською? Реакція мене вразила: пані роздратовано передала слухавку іншій людині – теж російськомовній. І це вже була вчителька. Їй було непросто, але вона все ж знайшла потрібні українські слова для спілкування зі мною. Я теж, коли перебуваю у Польщі, шукаю слова. Але ж то інша країна і польська для мене іноземна. А тут я телефонував в юридично українську школу у центрі столиці України. І, як з'ясувалося, щонайменше двоє людей у цій школі, з яких одна людина – педагог з вищою освітою – не володіють або дуже погано володіють мовою, якою мали б викладати. Тобто, сумнівів не було – опосередковано факти підтвердилися.
Попередньо з'ясував: Директор, викладачі та їх союзники-батьки не вважають проблемою той факт, що викладачі й учні україномовної школи спілкуються українською тільки в межах уроку. Схоже, дітям намагаються на підсвідомості пояснити, що українська мова – це щось обов'язкове, але непотрібне у повсякденному житті. Щось неприємне, від чого можна відпочити на перерві і вчителям і учням. Далі почалася віртуальна дискусія, яка додатково підтвердила факт українофобських настроїв у згаданій школі. Більшість учасників дискусії у фейсбуку висловлювали здивування тим, що взагалі такі вимоги висуваються. Російськомовність української школи виправдовували тим, що у школі з'явилося багато дітей зі сходу. І для того, щоб їх не травмувати, усі україномовні діти повинні перейти на російську у позаурочний час. А крім того, сміливих батьків, як завжди у таких випадках, звинуватили у брехні, а мене - у тому що я намагаюсь виконати чи отримати якесь замовлення.
Як людина, яка стежить за темою українофобії в освіті і культурі в Україні впродовж 17 років своєї роботи у медіа, прогнозую, що будуть спроби тиску на батьків україномовної дитини і намагання видавити цю дитину з класу, а можливо й зі школи. Віртуальні погрози уже почалися як автору посту, так і автору цього тексту. А сьогодні мені зателефонувало моє керівництво і повідомило, що цю тему від імені "Радіо Ера" я повинен залишити, бо "Радіо Ера" мені таких завдань не давало. Раніше, коли були спроби мене цензурувати, я писав заяву про звільнення. Завтра напишу її вчергове. Я можу працювати журналістом за умови, що мені не вказуватимуть, які теми можна висвітлювати, а які не треба. Дзвінок, я так розумію, відбувся після сьогоднішнього запису завуча школи №78. У розмові вона фактично підтвердила факти, викладені батьком україномовного першокласника.
Завуч щиро переконана, що ситуація, коли укр мову в укр школі використовують тільки на уроках чи інших офіційних моментах - це нормально. Водночас, вона цей факт заперечує.
Аргументи завуча - російськомовні батьки мають право віддати свою російськомовну дитину у школу, до якої вони прикріплені територіально. А раз більшість батьків - російськомовні, педагоги мусять йти їм назустріч. Тобто, у даному випадку статус школи не береться до уваги. Головний аргумент керівництва школи: діти з цієї школи регулярно виграють олімпіади з української мови.
Це означає, що у разі, як більшість у класі - діти з російськомовних родин, яким не потрібно, щоб їхня дитина вчила українську, спілкуючись цією мовою, то шансів на україномовне середовище нуль.
Тепер треба з'ясувати, що думають про такі реалії у департаменті освіти КМДА. Я вважаю, посилаючись на чинне законодавство, що російськомовність дітей в україномовній школі свідчить про профнепридатність вчителів, які не змогли їх переконати у тому, що мова місцевого населення - важлива. З іншого боку, вчителі, тим більше у центральній школі, не живуть із зарплатні, це зрозуміло. Тому вони дуже залежать від батьків. Натомість держава має формальне право вимагати від школи дотримання чинного законодавства. Тобто, поширюючи інформацію про проблему позаурочної російськомовності київських шкіл, усі ми допомагаємо вчителям аргументувати перед батьками свої вимоги до україномовністі усього навчального процесу, а не лише уроків. Стежте, будь ласка, за цією історією та поширюйте. Таким чином Ви рятуєте Київ від долі донбасу, коли толерантність до тих, кому #поруськикакосьльогше довела до снарядів у вікна і розтяжок на дитячих майданчиках.
Як я вже писав, мені зателефонувало моє керівництво і повідомило, що матеріал із сайту знімуть. Ми перетворюємося у гівно, самі того не помічаючи. Кому цікава ця історія - вона вийде не від "Радіо Ера" а від інших медіа, яким це буде цікаво.
Я в міру сил і можливостей стежитиму за розвитком подій, оскільки, розповсюдивши цю інформацію, тепер відчуваю відповідальність за подальший розвиток подій. Сподіваюсь, висновки зроблять і вчителі у цій школі, і їхні керівники у районній та міській адміністраціях.
Мова – це чинник безпеки. Батькам, які наважилися оприлюднити факти українофобії у центральній київській школі, потрібно подякувати за сміливість. Вони зробили те, що побоялися зробити батьки україномовних дітей на Донбасі впродовж останніх 20 років. Якби там не побоялися – не було б нічого того, що сталося з Донбасом. Якщо ми не хочемо Києву долі Донбасу – потрібно вчасно зупинити українофобів від освіти. Буду вдячний за повідомлення про подібні факти в інших київських школах. Якщо ви не хочете, щоб у ваші квартири летіли снаряди, як це нині на Донбасі – мусите взяти участь у профілактиці.
З сайту, де дотепер працював Івахнюк, його матеріали зняті, проте залишилось обговорення теми в коментарях.
Рясно обговорюють і на сторінці автора в соцмережі:
Борис Дробот Нещодавно заїжджав за племінниками до художнього ліцею, що на Оболоні. Неприємно вразило те саме.
Галина Куласова Та же самая фигня! Отдали дочку в украинскую школу, причем, очень крутую. Надеялась, что дочь сделают украиноязычной, как когда-то в русскоязычную превратили меня в русской школе. Только учитель украинского говорил на украинском. Остальные либо на русском, либо на суржике. Так и закончила школу, обидно.
Ігор Р. Це симптоматично. Я щодня у цій ситуації, яку також можна називати, як ту виставу "Догори дригом". Маю звичку у своїй країні вживати українську мову скрізь. Тому і мій роботодавець зі мною також розмовляє українською. Але... Дехто з колег, маючи також наше "начиння" з дитинства, за якоюсь дивною звичкою спілкуються з моїм шефом окупантською. Хоча думають рідною. Дива якісь. І коли ми працюємо разом, то зі мною всі - українською, а між собою "переставляють сімку". Є ще кілька колег шефа, з якими він завжди говорить українською. При перехресному спілкуванні утворюється мовна мішанина. Люди плутаються, забуваючи з ким коли і як говорити. Невже не можна визначитись самому собі, думаю я? Нещодавна у наш скромний колектив, дотичний до музичного мистецтва, долучилася піаністка з Донецька. Ми - двоє донеччан, між собою спілкуємося, звичайно, українською. З шефом вона (чи він?) - перехід на рашиську. Що це? Установка від перших слів під час знайомства? Ні, ми дивна нація, унікальна. Куди не сунься, майже скрізь на замовчання обслуговуючий персонал починає з рашні, а потім лиш, і то не всі, переходять на українську. Звідки починати лікувати хворобу? За простою логікою - з сім'ї і школи. Але в сім'ях часто - мовний бардак. Мабуть, лишається школа (дитсадок), а вони, як видно, з тих самих людей-вчителів, що й сім'ї. Ага?
Oksana Boiko Вітаю ! Так виглядає,що наші діти навчаються в паралельному класі. Пропоную об"єднувати зусилля в майбутньому,бо в нас виникають ті ж самі запитання.
Валерия Фролова Я полностью поддерживаю Романа,несмотря на то,что в семье мы говорим на русском,ребенок любит говорить на украинском языке и хочет его изучать.Мы вместе с доцей Романа ходим в один класс и мне тоже это не нравится,что в такой школе,не соблюдают наши права.
Anna Starostenko Звертайтеся до Департаменту освіти чи до мене особисто. У зверненні вкажіть номер школи, класу, прізвища вчителів, про яких Ви згадуєте у пості. Будемо розбиратися.
Олександр Івахнюк - уродженець Кіровоградської області. Багаторічний журналіст, із 2002 працює в Києві. Був речником Київміськдержадміністрації за головування Леоніда Черновецького. Член Асоціації Велосипедистів Києва. За минулий рік сайт "Українська правда: ЖИТТЯ" опублікував низку його репортажів-порад про життя та працевлаштування українців у Польщі.
5 
1
Коментарі
22