До "швидкої" райцентру Старокостянтинів на Хмельниччині 21 травня о шостій вечора з мобільного зателефонували діти. Просили приїхати за місто до річки Случ. Бригада лікарів побачила на березі тіла двох братів-п"ятикласників — Миколи Франка та Ярослава Воробця. Незабаром їм мало виповнитися по 12 років.
— Вони завжди були поряд. Жили краще за рідних, — плаче мати Олена Друковська, 29 років. — Разом за партою, годували корову. Разом хотіли в один день піти в армію.
Олена Друковська та її нинішній чоловік Степан Воробець, 47 років, зійшлися два роки тому. Степан із двома синами покинув жінку-п"яницю. Олена зі своїми двома синами мала таку ж біду. Згодом у подружжя народилася донька Вікторія.
Степан працював будівельником у Києві. Олена виховувала дітей, тримала корову, свиней, курей. Живуть у приватному двоповерховому будинку на околиці, мають автомобіль.
— Того дня я був у Києві. На душі було неспокійно, снилися кошмари, — каже Степан й поглядає на перев"язані чорною стрічкою портрети синів на столі вітальні. — Подзвонив до жінки й сказав, що хочу всіх бачити.
Поряд із портретами стоять літрові слоїки з пшеницею зі встромленими свічками. Позаду цвіте в горщику червона квітка. Вона розпустилася наступного дня після трагедії.
— Нам якраз провели газ, — згадує Олена. — Я просила хлопців лишитися й прибрати. Коля обіцяв замести, як прижене корову. Ярик назвав мене тьотьою Лєною. Кажу: "Чого так називаєш?". — А він мені: "Буду називати тільки мамою". Це останнє, що я від нього чула.
Хлопці побігли по корову на луг до ріки. Була спека. Мати купатися забороняла, тому Ярослав нахилився до води обмочити тіло.
Кажуть, у нього злетів у воду сандаль. Хлопець потягнувся за ним, послизнувся й упав. Почав топитися, бо погано плавав.
Коля стрибнув за братом. Хлопці вчепилися одне за одного й кілька хвилин борсались у воді, кричали. За цим із берега спостерігали малі діти. Коли брати зникли під водою, вони побігли по старшокласників, які купались неподалік.
Хотіли в один день піти в армію
Братів витягли з-під води старші хлопці. Микола вже був мертвий. Ярика ще намагалися відкачати — ставили на коліна, виливали з легень воду, робили штучне дихання.
— Нічого не помогло, — мати Олена затуляється хустинкою. — Він десь сім хвилин пробув під водою.
Хлопців поховали в одній могилі.
— Коли батюшка відспівував, говорив про погану прикмету, — згадує Степан. — Мовляв, дитину звати так само, як і мого батька, якого 1998 року збила машина. Але ж Ярослав народився 20 липня 1995-го за три роки до трагедії.
У Старокостянтинівській школі N4 оголосили траур.
— Ярослав був розумний не на свій вік. Йому легко давалися точні науки. Того дня вчитель математики похвалила його, що швидко поділив числа, — каже директор Неля Мусат. — Коля вчився гірше, але був дуже спокійним. Уроки завжди робив.
Парта братів нині пустує — діти бояться за неї сідати.
— На вулицю вони виходили рідко, — розповідає однокласник Максим. — Постійно працювали на городі, пасли корову.
Місце, де втопилися брати, старокостянтинівці називають проклятим. Там не вперше гинуть люди. Нібито під водою є глибока яма, що утворилася під час війни від вибуху авіабомби. У ямі б"є холодне джерело.
— Одна ворожка казала, що в нашому районі буде багато помирати молодих людей, — каже Олена Друковська. — У Старокостянтинові вирубують яблуневий сад під цвинтар.
Від початку року в Хмельницькій області потонули 25 осіб.
8 
35413
Коментарі