Півроку тому в потязі Львів–Запоріжжя помер 28-річний Володимир Карпіков із райцентру Тальне Черкащини. Його отруїв вірменин Карен Мкртчян. Із кишені забрав мобільний та 700 грн.
— Ми приїхали на вокзал о п"ятій ранку, — згадує мати Володимира Діна Карпікова, 54 роки. — Там стояли поїзди. Обійшли один, а за ним — другий, довший. Я не витерпіла, заглядала під колеса. Бачу: лежить мій Вовчик на лавочці, прикритий курточкою, а біля нього — міліціонер. Хотіла пролізти під вагонами, так менший син Юра спинив. Підходимо, а Вовчик теплий-теплий, очі пеленою вкриті.
Діна Іванівна — медсестра інфекційного відділення райлікарні. Із матір"ю, чоловіком Володимиром і донькою 16-річною Іриною мешкають у трикімнатній квартирі. Син Юрій, 26 років, живе окремо.
— 2002-го я збиралася на заробітки в Португалію, — жінка починає плакати. — Трьох дітей треба було на ноги ставити, боргів було повно. Вовчик робив шофером на щебзаводі. Каже: "Мамо, краще я поїду".
У Португалії Володимир заготовляв ліс. Жив із представниками вісьмох національностей. Чотири місяці валили дерева, але господар не заплатив. З іншим роботодавцем історія повторилася. Карпіков переїхав до Іспанії, влаштувався на будівництво. Господар щомісяця платив 1–1,2 тис. євро, чверть заробітку Володимир віддавав за квартиру. За п"ять років отримав легалізацію і одразу поїхав додому.
— Приїхав на Маковея, 15 серпня, — згадує мати. — Нікому нічого не сказав, хотів зробити сюрприз. У Тальному мало землю не цілував, сестру Іру на руках носив. Коли їхав, їй було 11, а приїхав — уже дівка. Дав грошей на машину. До цього батько 30 років їздив мотоциклом.
Щовечора Володимир зустрічався з друзями. Обіцяв допомогти влаштуватися на роботу в Іспанії. Від"їжджати планував наприкінці жовтня. Перед цим обійшов могили родичів на кладовищі.
— За кілька днів до від"їзду Вовчикові подзвонив знайомий, — продовжує Карпікова. — Сказав, що днями до Іспанії їхатиме мікроавтобус. Син зрадів, поїхав до Львова здавати квиток на поїзд.
На сороковий день по смерті він уперше приснився матері
Наступного дня чоловік передзвонив сестрі. Сказав, що забрав 700 грн за квиток і повертається додому. Із потяга Львів–Запоріжжя зателефонував о 20.25. Просив рідних не зустрічати його.
У купе до Володимира підсів Олександр Пастер, 19 років, студент Кіровоградського технікуму механізації. Згодом — 29-річний вірменин, який назвався Артуром. Розговорилися, обмінялися номерами телефонів. Вірменин купив горілки. Потім Володимир із Артуром вийшли до тамбура перекурити. Повернувся вірменин сам. Сказав, що "Володі зле". Зі студентом затягли його до порожнього купе біля туалету. На станції Вапнярка Артур вийшов по цигарки і не повернувся.
Перед Тальним провідниця спробувала розбудити Карпікова. Із міліціонерами витягли непритомного чоловіка в тамбур, посадили на підлогу. Обіперли на стіну, підігнули праву ногу, щоб не впав. По рації викликали "швидку".
Фельдшер Іван Матющенко не впізнав Володимира, хоча вони 10 років прожили в одному під"їзді.
— Він був мертвий, повірте мені, — каже фахівець. — Із своїх 48 років я майже 30 пропрацював медиком. Мертвого від живого відрізню.
— Вовчика можна було спасти. Байдуже, що пульсу не було, — упевнена Діна Іванівна. — Та міліціонери відігнали лікаря. Сказали, що тут кримінал.
Карпікова обшукали. Мобільного та грошей не знайшли. Опитали Олександра Пастера. Студент розповів про Артура. У тамбурі знайшли пігулку азалептола — ліків від шизофренії. Вони викликають нудоту, сухість у роті, людина може знепритомніти.
Вірменина спіймали за кілька днів. Його справжнє ім"я — Карен Мкртчян. Він поїв горілкою людей, давав їм пігулки "від похмілля" і обкрадав. Отруїв ще двох чоловіків, однак їх врятували. Проти Мкртчяна порушили кримінальну справу. Його доправили до слідчого ізолятора в Черкаси.
— Тої ночі я не знаходила собі місця, — згадує Діна Карпікова. — Разів зо п"ять підходила до Іри, щоб вона подзвонила до Вовчика. Але донька крепко спала. Без чогось п"ять хтось смикнув за двері. "Біжу, синку" — підхопилася. То був міліціонер. "Вашого Вову хтось убив" — каже. У мене підкосилися ноги.
Володимира поховали в Тальному. На сороковий день по смерті він уперше приснився матері.
— Око у нього заплило, — згадує жінка. — "Що з оком?" — питаю. А син подивився так на мене і каже: "Я ще був живий, мамо".
Відтоді Карпікови їздять по монастирях України. Замовляють синові заупокійну молитву.
8 
35413
Коментарі