ПідполковникУ у відставці Петрові Олексюку, 51 рік, комерційний банк "ПриватБанк" має заплатити 6 тис. грн. Таке рішення минулого вівторка виніс міськрайонний суд міста Васильків, що на Київщині. Банк визнали винним у тому, що протягом чотирьох днів не видавав гроші через те, що Олексюк заповнив бланк українською мовою.
— Ну, ви просто уявіть собі, — обурюється Петро Іванович, чекаючи суддю. Тісна зала засідань заповнена. Олексюка прийшли підтримати колишні колеги, працівники Васильківського осередку "Просвіти", журналісти. — Я подаю заяву, а вони мені "напишите на человеческом языке, вы что, не такой, как все?". Інакше грошей мені не бачити. І це на 15-му році незалежності України!
Петро Олексюк народився у Вінниці. Ходив у російськомовний дитсадок, закінчував російську школу, з одногрупниками медичного інституту теж спілкувався російською. Каже, що до 28 років українською майже не говорив.
— Переклинило в армії, — згадує чоловік. — Служив на Далекому сході — Владивосток, Усурійськ. Їду якось в автобусі, а до мене чоловік звертається українською мовою. Виходжу у селі — а там усі так розмовляють. Запитую в одного чоловіка, чому. А він відповідає: "Ми вихідці з України. Мій дід у 1903-му три роки на волах сюди добирався". Мені стало соромно.
Відтоді Петро Іванович говорить лише українською. Після армії служив військовим лікарем у медичних частинах Старокостянтинова Хмельницької області, Первомайська Миколаївської, Вінниці. Із дружиною Лілією, якій нині 38 років, та 11-річним сином Іваном жили у військових гуртожитках, винаймали квартири. Наприкінці серпня 2005-го Олексюка перевели до військової частини А0820 до Василькова.
— У зв"язку з переводом затримали зарплату за вересень, — згадує Петро Іванович. — Гроші закінчились, а позичити було ні в кого — колеги самі сиділи без грошей, знайомих ще не було. Позичав по гривні–дві, але їх вистачало лише на транспорт.
Попросив дружину вислати грошей. Лілія Юріївна через "ПриватБанк" переслала 100 грн.
— 11 жовтня я прийшов у Васильківське відділення, — розповідає чоловік. — Мені кажуть: ваші гроші є, заповніть бланк. Я все виконав, подаю операторові. А у відповідь — "вы что, особенный, пишите человеческим языком", і жбурнула бланк назад. Сказали, що програма не сприймає українських літер. Грошей не віддали.
Петро Іванович відмовився переписувати бланк і наступного дня поїхав у Київський офіс "ПриватБанку".
— Чотири дні добивався своїх грошей, — згадує Олексюк. — Сидів голодний, закінчився навіть чай, на роботу три кілометри ходив пішки. Обривав фрукти на деревах, заварював калину.
15 жовтня йому нарешті видали 100 грн. Олексюк написав листа у центральний офіс "ПриватБанку" до Дніпропетровська, вимагав пояснень.
— Вони з мене знущалися. Я їм запит українською мовою, а вони — відповідь російською, — обурюється Петро Іванович.
Весною 2006-го він 21 день лікував нервовий зрив. А потім подав на "ПриватБанк" до суду. Вимагав відшкодувати 5 млн грн моральних збитків. Відбулося понад десять засідань. Банківські юристи запевняли, що голодував Олексюк із власної волі. Мовляв, він добре знає російську й лише через власні принципи не переписав бланк.
Нині Петро Іванович живе з родиною у Вінниці, хоч прописаний у Василькові. Вийшов на пенсію, чекає на квартиру. Каже, що оскаржуватиме рішення суду й вимагатиме більшої компенсації.
8 
35413
Коментарі