"Наше місто опинилося на грані екологічної катастрофи, — каже про райцентр Волочиськ Хмельницької області депутат міської ради Олег Мазур, 34 роки. — Питну воду для міщан беруть за два кілометри від місця скиду нечистот. А в тих стоках — інфекція, яка потрапляє з інфекційного відділення райлікарні, бо каналізація лікарні під"єднана до загальної".
Райцентр Волочиськ стоїть за 70 км від обласного центру. Тут 26 тис. жителів. Поряд протікає річка Збруч — межа Хмельниччини й Тернопільщини.
— Стоки в Збруч потрапляють через нелегальні труби, — пояснює депутат. — Он самі подивіться на річку.
Районна лікарня розташована на пагорбі. Нижче — приватний сектор. Одразу за ним починається територія цукрового заводу, навколо якого стихійне сміттєзвалище.
Ніс уловлює сильний сморід. Навколо території цукрозаводу лежать купи сміття. З-під мотлоху витікає струмок із водою темно-синього кольору. Намагаюся дістатися витоку. Під ногами чвакають порожні пляшки, онуччя, напівзгнилі тіла домашніх тварин. Закриваю носа, аби втриматися і не блювати. Вода б"є фонтаном просто з-під землі. По сміттю тече в рівчак, далі — у Збруч. У той же рівчак виводять свої комунікації люди, які живуть у приватному секторі.
З іншого боку насипу — озеро та єдиний у Волочиську міський пляж. По містку ведуть дітей зі школи жителі села Дорофіївка Тернопільської області. Торік там закрили єдину школу. Селяни водять дітей до Волочиська. Щодня проходять повз відстійники, з яких течуть нечистоти.
— Боїмося за дітей, — каже Галина Попович з села Дорофіївки. — Хто зна, шо в тій воді. Її зливають років із вісімнадцять. Відтоді, як тут став викопали.
— Це ще зима, а що тут літом твориться, — береться за голову 74-річна Стефанія Кривошия з Дорофіївки. — Усе вкривається жовтою піною, смердить страшенно. Того літа мої онуки купалися в Збручі. Приходять і кажуть: "Бабо, у мене все свербить". Геть всеньке тіло прищами скидало. Ми їм наказуємо не купатися, але ж то діти. А Волочиські люди викидають сміття прямо в Збруч. Добре, що в нас такого нема. Наш голова сільради виділив машину, сміття щомісяця забирають і вивозять.
Під ногами чвакають напівзгнилі тіла домашніх тварин
32-річний Тарас Микитин щодня водить двох синів до школи.
— Літом тут узагалі рейвах, — розповідає 9-річний Сергій Микитин. — Кругом купа бумажок. Воняє. Ще ні разу не бачив, щоб тут хтось прибирав.
Мер Волочиська та її заступник не вбачають екологічної загрози.
— Водоканалізаційні підприємства в Збруч стоків не скидають, — заявляє заступник міського голови 40-річний Сергій Черпак.
— Ми вже виготовили проектну документацію на реконструкцію очисних споруд, — каже мер Галина Чорна. — Із міського бюджету виділили 200 тисяч гривень. А вартість проекту — сім мільйонів. Як дадуть із державного бюджету гроші — тоді реконструюємо. А те, що нечистоти течуть із цукрового заводу — то це питання до київських власників.
За кілька кілометрів від Волочиська розкинулося село Копачівка. Його жителі теж скаржаться на сморід. Написали заяву до районної державної адміністрації. Просять з"ясувати, що за стоки витікають із труби в річку.
— Як у Волочиську прокладені труби, не знає ніхто, — зізнається Володимир Богославець, голова Волочиської райдержадміністрації. — Колишній начальник водоканалу, нині вже покійний, прокладав їх на власний розсуд. "Копаємо тут, і все", — казав. Його не раз звільняли, але коли проривало, то знову брали на роботу. Крім нього, ніхто не знав, де труби прокладені. У місті є такі труби, яких немає на жодній карті. Із них може текти все, що завгодно.
Головний санітарний лікар Волочиського району 48-річний Анатолій Коломієць також не виключає підпільних скидів нечистот.
— Ми відібрали проби води в селі Копачівка, — каже він. — Виявили там бактерії сальмонели, синегнійної палички, залишки фекалій тощо. Деякі показники перевищили допустимі норми в сотні разів. Брали проби води й біля цукрозаводу, але ті ще не пройшли експертизу. Якщо й там зафіксуємо перевищення норм, то матеріали передамо в прокуратуру.
3 
1
Коментарі