"Маршрутка зі Стрия їздить двічі на день. Виходите перед мостом, не доїжджаючи до села Сопіт. Купіть мені буханку хліба", — запрошує художник Микола Костюченко, 46 років. П"ять років тому він перевіз свою родину зі Львова на хутір Ровінь поблизу села Довге у Дрогобицькому районі.
Костюченко зустрічає біля моста через річку Стрий. Довге волосся зав"язане. Хвилин 20 ідемо вздовж річки, зупиняємося на галявині, вкладеній бетонними плитами.
— За радянських часів тут почали будувати електростанцію, — пояснює. — Село мали відселяти й затоплювати. Кажуть, водосховище мало бути тільки прикриттям, під ним хотіли розташувати ядерні боєголовки. Але після Чорнобиля роботи припинили.
Піднімаємося на пагорб до дерев"яної хатини Костюченків.
— За воду не платимо — під вікном тече джерело, — розповідає 46-річна Оксана Костюченко, дружина Миколи. Жінка годує обідом 9-річного сина Богдана. Хлопець прийшов із сільської школи.
— Я рахував: за день 40 кубів протікає, — додає Микола. — За газ також нема потреби платити. У лісі зрубали дерево, попиляли — і в хаті тепло. Пічку самі поставили. Тримаємо двох кіз і цапа. Хліб нам привозять зі Стрия, свіжий, бородінський. Корм собакам у Львові купую, коли вожу картини на продаж. У магазин вибираємося раз на тиждень. До продуктового в Сопоті півгодини ходу.
Кажуть, переселитися з міста надумали ще 20 років тому.
Дружину священика якось під церквою потовкли
— Я в Карпатах вперше побував після армії, — згадує Микола. — Одразу захотів сюди назавжди.
— А я за життя купу робіт змінила. Працювала на кількох заводах оформлювачем. Малювала плакати "Слава КПСС". На Карла Маркса досі алергія, — розказує Оксана.
— У 1980-х модно було бавитися в екстрасенсів. Я водила маятником над картою. Кулька вказала на село Довге. А цей будинок мені приснився. Встала й сказала: "Там буде двоє братів і озеро". Приїхали сюди — ніякого озера, джерело потім пробилося з-під землі. А брати жили. Назбирали 500 доларів, домовилися з ними й переїхали сюди.
Оксана пригощає кавою. Говорить, із сусідами не ужилися:
— На нашу землю око поклали. Думали, приїдуть лохи із міста, ми в них шмат землі заберемо, нехай на 25 сотках живуть. Сміялися, що ми після першого ж снігу втечемо. А потім ми з них сміялися, бо вони в мороз у шубах ходили, а ми водою обливалися. Раніше сусіди гризлися між собою, а коли ми з"явилися, об"єдналися проти нас. Навіть підписи збирали, щоби виселити. Тепер погрожують відрами побити. Не знаю, звідки в них така традиція. Дружину священика якось під церквою потовкли. Не сподобалося, що він із усіх сільських жінок обрав самотню Тоню. Мусив перебиратися в іншу парафію.
На життя подружжя заробляє картинами.
— Одна робота коштує від ста доларів, — Микола проводить у свою майстерню. — Замовник обирає картину за чорно-білим ескізом, я малюю в кольоровій гамі інтер"єру кімнати чи офісу.
Оксана малює на склі.
— Замовили мені імітацію вітражу для храму в Києві, бо в них під вікнами взимку моржі голі купаються, — сміється.
1962, 2 липня — Микола Костюченко народився в Коростені Житомирської обл. у багатодітній сім"ї — мав вісім братів і сестер
1962, 12 вересня — Оксана Кабан народилася у Львові
1978 — познайомилися у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша
1982 — одружилися, через місяць Миколу забрали в армію
1986, 8 вересня — народився син Василь. Живе у Львові в квартирі батьків, навчається в університеті "Львівська політехніка"
1999, 19 червня — народився син Богдан
2003 — переїхали на хутір Ровінь поблизу с. Довге Дрогобицького району
6 
35413
Коментарі