"Нас виганяють із родових садиб, — бідкається 39-річний Валентин Шестопалов зі столичного мікрорайону Бортничі. — Лишають по 10 соток, хоча раніше ми мали 30, 50, 80. Відібране продають магнатам".
Раніше Бортничі було селом Бориспільського району. Наприкінці 80-х його приєднали до столиці. Досі його мешканці живуть з городів і господарства: тримають корів, свиней, курей. З кінця 90-х землю в селі скуповують заможні кияни й зводять дво-триповерхові будинки. Сотка під забудову коштує близько $10 тис.
Валентин Шестопалов — корінний бортничанин. Мешкає з 72-річною матір"ю у старенькій двокімнатній хаті по вулиці Польовій, 40. Мотрона Андріївна — інвалід І групи. Живуть за рахунок садиби.
Валентин запрошує до хати. На стінах висять ікони. Води, газу, телефону немає. Із меблів — залізні ліжка, скрині, старі шафи. Дістає підшивку документів на 400 сторінок. Заголовок — "Бортничі. Земельні афери".
— Свавілля почалося десь сім років тому, — Шестопалов гортає власноруч зібрані матеріали. — До села приїжджають будівельники, зривають асфальт на вулицях, вбивають кілки й зводять котеджі. Нині взялися за людські городи.
У жовтні 2001-го до двору Шестопалових зайшли невідомі. Почали міряти землю. Пояснили, що частина подвір"я продана.
— Я протестував, вимагав документи, — згадує Валентин. — Мені приставили до грудей автомат, наказали мовчати, побили. Поскаржився в міліцію та безрезультатно. Виявилося, частину нашої садиби поділили й продали чотирьом господарям.
Відтоді Шестопалов пише скарги до міліції, прокуратури, судів, звертається до відділів земельних ресурсів. Вимагає розслідування. Натомість отримує відписки, що справу розглядають.
— Мене переслідують, погрожують спалити хату, вбити, — каже чоловік. — 1-го травня побили, зламали пальця, облили холодною водою за те, що не дозволяв ламати наш паркан.
Валентин зізнається, що не знає, скільки землі нині належить його родині. На надіслані запити відповіді не отримав.
— 1994-го без відома селян місцева влада провела інвентаризацію, — каже він. — Поділила садиби на частини, підробила підписи багатьох. Ніби ті погодилися. Наша садиба з 78 соток зменшилася до 40. Під цим документом стояв підпис матері. Та мама — неграмотна, вона ніколи не ставила підпису.
До розмови приєднується Мотрона Андріївна. Вона не встає з ліжка.
— Нам постійно ламають паркан, лякають, грюкають ночами, — плаче жінка. — Міліція ні разу не розібралася, не вислухала нас. Валентина б"ють за те, що він хоче справедливості. Багачі, чиновники й міліція пов"язані. А що з нас, бідняків, узяти?
Разом із Шестопаловим борються кілька десятків людей.
Власники домоволодінь можуть безкоштовно взяти у власність лише десять соток
— Ось цей палац звели в нашому дворі за півтора року, — 53-річна Тамара Іванова з вулиці Промислової показує на котедж неподалік своєї хати. — Серед білого дня зламали мені огорожу, заїхали вантажівки, зайшли люди. Сказали, що нині це їхня власність. Та ж я маю документ, що батько купив цю землю.
— У нас забирають 16 соток городу, які батьки обробляли ще з 50-х, — бідкається Іван Давиденко, 56 років.
Землю Давиденкам видали за рішенням Дарницької райради вже після приєднання Бортничів до Києва.
— Запевнили, що ділянку не відбиратимуть, — каже Іван Антонович. — Однак три роки тому землевпорядник сказав, що заберуть для прокладання нової дороги. Взамін пообіцяли дати іншу. Поки не дали.
Заступник начальника Головного управління Київзему Юрій Мосійчук заперечує звинувачення.
— Я володію ситуацією, бо живу в Бортничах, — каже він. — З 1997-го в країні активно почалася приватизація. Згідно з Земельним кодексом, власники домоволодінь можуть безкоштовно взяти у власність лише десять соток. Решту можна приватизувати через проект землевідводу.
Юрій Автономович пояснює, що під індивідуальну забудову жителям можуть дати ще 10 соток, під садівництво — 12, для гаража — одну. Для цього слід написати заяву, взяти дозволи в санстанції, відділах архітектури, екології, управління пам"яток культури та інших і чекати на рішення Київради.
— Зрозуміло, що нові відводи не подобаються місцевим жителям, — каже Мосійчук. — Та для цього є суд. Усе можна оскаржити.
Начальник Головного управління земельних ресурсів столиці Анатолій Муховиков називає Валентина Шестопалова неадекватною людиною.
— Люди благають: "Дайте нам у власність всю землю", — пояснює Муховиков. — А як, коли в Кодексі написано: максимальна норма — десять соток. Це можливо лише через проект відводу й рішення сесії, та люди хочуть все й одразу.
Бідняків можна обдурювати
— В Україні приватизували майже всю колишню державну власність, — говорить голова Всеукраїнської громадської організації "Моя земля" Геннадій Шевченко, 40 років. — Залишилось найцінніше — земля. Земельне законодавство складне та недосконале. Тут кожну крапку можна тлумачити по-різному. При бажанні бідняків можна обдурити.
Геннадій Юрійович впевнений, що суперечки навколо землі виникають через відсутність єдиного кадастру — документу реєстрації земель.
— Досі діє мораторій на продаж землі, — каже він. — Її можна лише надавати в довгострокову оренду з правом викупу. Люди думають, що з приватизацією отримають її у власність. Невідомо, який закон щодо землі прийме Верховна Рада.
— Бортничани втратили свої колишні садиби тому, що село приєднали до Києва, — пояснює керівник приватного підприємства, яке продає землі в Київській області. Чоловік не хоче називатись. — Тепер мають лише 10 соток землі. В кінці 90-х лишки землі можна було отримати через фірми "Вілс" та "Топос". Подібні фірми — це проектні організації, які продають інформацію про землю. Вони є посередниками між землевпорядниками і громадянами, які хочуть купити землю. Спочатку рештки садиб приватизували на "своїх" чи підставних осіб, а потім перепродали. Займається цим хтось із компанії, яка робила на даній території проектну документацію землевідводу.
5 
35413
Коментарі