Ексклюзиви
Вівторок, 25 червня 2019 10:00

Спекотне літо на Луганщині: як живуть на передовій оборонці Попасної
11

Боєць Володимир родом із Харкова
Фото: Валерій Шмаков
Українські військові поблизу Попасної
Українські військові поблизу Попасної
Українські військові поблизу Попасної
Боєць Олексій гладить кудлатого пса Боба

Наші позиції поблизу міста Попасна на Луганщині ворог обстрілює із заборонених Мінськими домовленостями мінометами калібру 120 мм і 82 мм.

Як у спекотні літні дні несуть службу українські військові, дізнавався журналіст Gazeta.ua.

До оборонців Попасної їдемо разом із волонтерами із Тернополя та Львова. Дорогою оминаємо блокпости, у місті блукаємо вулицями і добираємось на окраїну населеного пункту. Тут бійці живуть у покинутих дачних будинках.

Нас виходить зустрічати комбат Олександр — років 40, коротко стрижений, із самурайською косичкою. Також обгавкує чорний кудлатий пес Боб або просто Бобчик.

"Він ще маленький, боїться. Тільки 7 місяців. Розвідники десь знайшли і принесли", - каже боєць Володимир. Чоловік родом із Харкова, говорить майже літературною українською. Одягнутий у оливкову НАТОвську футболку з німецьким прапором на плечі. На поясній сумці-бананці пришитий червоно-чорний стяг.

На передовій каже, часто можна побачити бійців у нестатутній формі ЗСУ.

"Це якийсь американець чи німець носив і я з 2016-го ношу і ніяк не зношу. Вони кращі за ті, що нам видають. Коли хтось зі штабу бачить футболку, щоразу каже: "Прапор повинен бути український". Деякі бійці відпорюють із німецького прапора жовтий колір, перешивають і виходить червоно-чорний, бандерівський", - розповідає армієць.

Командир запрошує до столу. Сідаємо під навісом у тіні, бо надворі 30-градусна спека. Пригощають салатом, випічкою та яблучним соком із бутля. Розповідають про події останніх днів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українську вивчила за віршами Жадана" - росіянка Валькірія 5 років воює за Україну

Автор: Валерій Шмаков
  Українські військові поблизу Попасної
Українські військові поблизу Попасної

"Напередодні боєць загинув. Підійшла ворожа ДРГ (диверсійно-розвідувальна група. - Gazeta.ua)", - каже військова Олена.

Загиблого звали Борис Степанченко, йому було 35 років. Жив у селі Самійлівка Олександрівського району Донецької області. У липні 2018-го підписав контракт із 54-ою окремою механізованою бригадою. 27 травня він у групі саперів перевіряв мінні загородження перед переднім краєм оборони. Борис йшов перший, пролунала автоматна черга і він впав. Зав'язався бій, під час якого сапери знищили двох і поранили одного бойовика. Степанченко зник безвісти.

За 2 дні у результаті спільної роботи моніторингової місії ОБСЄ та групи "Евакуація 200" його тіло виявили та евакуювали на тимчасово окуповану територію. 31 травня бойовики за посередництва місцевих ветеранів-афганців передали останки Бориса українській стороні. У загиблого залишилися батьки, сестра, дружина та двоє дітей.

"А як часто обстрілюють вас і з чого?" - запитую дівчину зі світлим волоссям. На ім'я теж Олена. Є медиком-доброволецем. Раніше служила в батальйоні "Айдар".

"Я тут із лютого. Обстріли досить часто. Падають мінометні міни 120-го і 82-го калібру. Півтора місяці тому 20-річному хлопцеві осколок попав у серце. Не вижив. Прізвища не знаю. Я називала його Санєчка", - розповідає дівчина.

Хлопця звали Олександр Цапенко (позивний "Студент"). Йому було 21-рік. Смертельне осколкове поранення отримав 21 квітня поблизу с. Новоолександрівка Попаснянського району, під час обстрілу з 82-мм мінометів. Родом із смт Широке Дніпропетровської області. Жив у Кривому Розі. За проявлену відвагу представлений до нагородження (посмертно). У нього залишилися 2 сестри.

Автор: Валерій Шмаков
  Медик-доброволець Олена. Раніше служила в батальйоні “Айдар“
Медик-доброволець Олена. Раніше служила в батальйоні “Айдар“

Навпроти українських позицій у Попасній окуповане ворогом містечко Первомайск. Звідти ведуть вогонь по наших укріпленнях.

"Кожного вечора ми їх бачимо. "Трактористи" і "шахтарі" понаганяють танків і бахкають у нашу сторону. Однозначно там регулярні російські гібридні війська. Місцеві сепари давно б вже розбіглися. Їх там залишився малий відсоток", - говорить Володимир.

Йдемо до інших бійців. Одні у вільний від нарядів час ховаються від пекучого сонця в курилці, інші лагодять вимикач у будинку - пропало світло. До самих укріплень, попри наявність акредитації, комбат не впускає. Фотографувати вулицю, Володимир каже, теж небажано. Попри близькість бойових дій, сюди іноді заїжджають таксисти.

Військові показують кухню в одному з будинків. На столі стоять розчинна кава різних сортів, мінералка, у пакетах - печериці та помідори. У каструлі — вариться суп.

"Як у всіх, як на війні. Я нещодавно з відпустки. Сьогодні обстрілів нема, тихо, але то поки що", - відповідає боєць. Лагодить світло у хаті. Не називається.

"Не соромся, розкажи, як танки гриз, як барбарис", - підколюють його побратими.

Давати коментарі охочих небагато. Погоджується військовий Олексій. Він міцної статури, родом із Слов'янська. Каже, жив там, коли війна тільки починалась. Пішов служити через хорошу зарплату в армії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бронік, каска, автомат є. Та й шо ще треба?" - спекотні будні на "промці" Авдіївки

"Багато тих, які воювали з 2014-го, сьогодні розійшлися по домівках. Зараз на передовій багато людей із Харківської та Донецької областей. Йдуть до війська не тільки через патріотизм, а й бо ніде працювати. Як казав наш попередній президент Петро Порошнко, - солдат повинен добре заробляти", - говорить він. Додає, що голосував за Зеленського. Сподівається, що новий президент закінчить війну. У здачу інтересів України новою владою не вірить.

"Солдат не заробляє, солдат отримує за службу", - каже йому Володимир. Він - за Порошенка.

Автор: Валерій Шмаков
  Боєць Олексій гладить кудлатого пса Боба
Боєць Олексій гладить кудлатого пса Боба

"А що у вільний час робите?"

"Вільного часу майже немає. Хлопці постійно на позиціях, укріплюють оборону. Ходжу позиціями, викладаю тактичну медицину, навчаю, як правильно накладати джгути, забинтовувати рани, як носилками користуватись. Та й окрім того, хворих вистачає. Зараз спекотно — у того тиск, у того сонячний удар, хтось спину "зірвав", - розповідає медик Олена.

Повз нас із автоматом за спиною проходить Карина. Білява дівчина-боєць із волоссям, зібраним у хвостик. Втомлена і зі спітнілим обличчям. Від коментарів ввічливо відмовляється, посилаючись на брак часу, та біжить вирішувати поточні справи. Уже пізніше дізнаюсь, що вона також із Харкова.

Місцеві ставляться до військових по-різному.

"Якось до мене приходив дідусь, випадково розбив собі руку молотком чи ше чимось, то я його перевязувала. Приємний чоловік, дякував. А загалом - навіть якшо ті люди за нас чи проти нас — часто все одно стороняться, бо війна відлякує", - говорить айдарівка Олена.

"Якось їхала наша беха (бойова машина піхоти. - Gazeta.ua) Попасною, закидали камінням. Але є і чимало проукраїнських - вітаються, питають, чи може, нам щось треба", - додає Володимир.

Вечоріє. Прощаємось.

"А земельну ділянку собі уже брали?" - наостанок питає у військових волонтер Михайло Цюрко.

"Не брали, руки не доходять, та й брати не знаємо, де", - відповідає Олена. Розповідає, що мріє збудувати власний будиночок із городом десь на природі чи в лісі.

  Олександр Цапенко (позивний "Студент"). Загинув 21 квітня під час обстрілу з мінометів
Олександр Цапенко (позивний "Студент"). Загинув 21 квітня під час обстрілу з мінометів

2 квітня неподалік Попасної загинула кулеметниця Яна Червона, відома також як "Дика Відьма", та її побратим молодший сержант Олександр Мелютін (позивний "Дід"). Бліндаж, де вони знаходилися, був обстріляний із артилерії.

6 квітня в районі хутора Вільний Попаснянського району від кульового поранення загинув солдат Іван Лисиця. 3 квітня відзначав день народження. Йому виповнилося 23 роки. Родом із села Карпівка Широківського району Дніпропетровської області. Жив у селі Вишневе. Тричі підписував контракт із Збройними силами України. У нього залишилися мати, двоє братів і сестра.

У цей же день і на цих же позиціях, 6 квітня, внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів загинув 22-річний солдат, гранатометник Дмитро Стрекнєв . Родом із смт Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області. 2015-го вступив до Рубіжанського професійного ліцею, у якому отримав фах електрогазозварювальника, а 2017-го підписав із ЗСУ контракт. У нього залишилися мати, вітчим, двоє братів і сестра.

14 травня у Попаснянському районі від кулі снайпера загинув 25-річний гранатометник Антон Безверхній із позивним "Пітбуль". Куля поцілила йому в шию. Був земляком, напарником і близьким другом Яни Червоної.

Зараз ви читаєте новину «Спекотне літо на Луганщині: як живуть на передовій оборонці Попасної». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 140
Голосування Який з українських музичних фестивалів цього літа ви вважаєте найкращим?
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Файне місто
  • Leopolis Jazz Fest
  • ZaxidFest
  • Джаз на Дніпрі
  • Бандерштат
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода