Олександрі Мирошниченко виповнилося сто років
— Я подзвонила в прокуратуру і сказала — моя бабуся у вас працювала. Як можете, приїдьте і привітайте. Старлей Влад Володимирович привіз торт "Лукас" і квіти, — каже Тетяна Андрух, 54 роки.
Її бабі, Олександрі Федотівні Мирошниченко, 12 січня виповнилося 100 років. Нікого з друзів та однолітків не залишилося — пережила всіх. Єдину доньку Неонілу поховали торік. Їй було 77 років.
Мешкає довгожителька на вул. Молодіжній у Дальніх Яківцях за 10 км від Полтави, в однокімнатній квартирі двоповерхового будинку з видом на мальовничий яр. У гості зазвичай заходить сусідка Ніна Шарлай. Онука Тетяна Андрух із чоловіком Володимиром — доглядають.
У день народження в хаті зібралися здебільшого родичі — Тетяна і Володимир Андрухи з донькою Олександрою, 27 років, друга внучка 48-річна Ольга Ахтирська із старшим сином Олександром, 23 роки. Була троюрідна сестра іменинниці, директорка Полтавської обласної дитячої бібліотеки 58-річна Лариса Митрофанова. Із Запоріжжя приїхали також троюрідні сестри.
На підвіконні — багато букетів у вазах.
— Стіл накрили хороший. Салати — "шуба" та олів'є, з ананасами, "мімоза". М'ясна нарізка, ковбаси, — розповідає далі Тетяна Андрух. — Солоне-квашене. На гаряче — картопля з м'ясом. Все як годиться.
Також Олександру Федотівну вітали чиновники з районної і з міської рад. Привезли вітальну листівку. Кожен — букет квітів і торт.
Сідаємо за круглий стіл біля вікна. Ніжно-рожева скатертина розмальована ліліями. Ці ж квіти на вітальних листівках. Поруч — старі фотоальбоми. Тетяна розставляє чашки на чай.
Іменинниця вмостилася на своєму ліжку. На ній байковий халат у строкатих квітах, біла хустка. Пильно придивляється крізь окуляри з товстим склом — хто прийшов у гості.
— Перед приїздом чиновників хоч трошки прочистили дорогу до будинку. А то було ні пройти, ні проїхати, — каже Володимир Андрух. Показує на морозні простори за вікном. Сніг переливається на сонці. Серед заметів — одна тракторна колія.
— Говоріть голосніше, бо вже слух не той. Око одне не бачить. Як мені було років 80, робили операцію. Та не дуже помогло, — каже Олександра Федотівна.
Поруч із ліжком — ходунки. Без них не ходить. Тричі ламала шийку стегна.
— Треба було поберегтися — та куди там! Хіба її вдержиш? Нікого не слухала — поралася. В неї город на 15 соток. Йшла з повним відром, упала. А здоров'я Бог дав. До минулого травня не пила таблеток. А це вже тиск почав підніматися, — додає Володимир Іванович.
— Вова, що ти кажеш. Я з дитинства привикла працювать. В нас і батько роботящий був. Конякою возив людям, шо кому треба — з поля, дрова для хати, — згадує Олександра Федотівна. — Я народилася в селі Квіткове Полтавського району. Мала прізвище Лазько. Була середньою в родині з 13 дітей. Мала троє братів і дев'ять сестер. Зараз у Квітковому дачні будинки, мешкає кілька родин. Тоді село було багатолюдне. Моя сім'я багата — коняка, троє овець, чотири курки і 3 гектари землі. Всі діти по хазяйству помагали. Як стало мені 11 років, пішла служити до заможних людей, дітей їм гляділа. Вони давали їсти. Кожного ранку батько Федот Михайлович возив за 6 кілометрів у сусіднє село Буланове до школи. Там закінчила п'ять класів. Поверталася пішки через ліс, часто — вже по темному.
— Вчителька, було, додерже довго, до темноти. Щоб я уроки поробила, чи якого вірша вивчила. Я плакала, бо страшно було ходить лісом. Там стояла хатка. Жінка, що там жила, брала мене до себе: "Не плач, дитино. Перебудеш у нас, а як хлопці йтимуть гуляти у ваше село, доведуть тебе". З тими хлопцями й поверталася додому, — розповідає іменинниця.
В сусідній Огуєвці жило багато родичів матері Олександри Федотівни, Марії Леонтіївни. Там обробляли наділ у 6 га. Це допомогло багатодітній родині пережити Голод 1932–1933 років. Тоді вродили буряки. Щодня ділили їх на пайки. Ще пекли млинці з бур'янів.
— Одного дня в нас украли двох курей. Батько пішов до сусідки, в неї на плиті — каструля з борщем. Видно дві курячі голови. Він розізлився, перекинув той борщ. Потім побачив, що в сусідки під спідницею на поясі прив'язані курки. Вхопив тушку і побив нею злодійку, — каже Олександра Федотівна.
Під час Голодомору в родині Лазьків померли батько, найменший брат і дві сестри.
У 17 років пішла працювати у колгосп ланковою.
— На ланці було 10 жінок. На кожну — по 6 гектарів буряків, по 2 — картоплі та кукурудзи. Колгосп багатий, привозили хліб у село. Я завела в господарстві корову. Потім пішла працювати на ферму. Гляділа 10 корів. Так само — свиноматок. Одна привела 40 поросят за раз. Заввишки була у півтора метра. Її звали Каталіна. Я розклала поросят у дві коробки, по черзі носила годувати. Приїжджали з районо, дивилися. Запросили мене в Полтаву на їхній зльот. За Каталіну подарували бобрикове пальто, платок і двомісячне порося, — продовжує ювілярка.
1939-го Олександра вийшла заміж за сусіда Івана. 8 серпня 1940 року народила доньку. Чоловіка забрали на фронт.
— Недовго бабуся була заміжня. "Шура, я не вернусь до тебе" — сказав на прощання муж. Наче відчував. Так і пропав безвісти, — говорить Тетяна Андрух.
Гортаємо старий фотоальбом.
— У війну ми з донькою жили в бабусі з дідусем в Огуївці. Ховалися в погребі від обстрілів. Як німці відступали, село спалили. Довелося жити в землянці. Там спали, їсти готували на вулиці. На фронт забрали й двох братів — Петра та Івана. Обидва отримали важкі поранення, але пройшли війну і повернулися живі. Мали потім довге життя, в родинах із багатьма дітьми й онуками. Огуївку в повоєнні роки відбудовували всім селом. Кожні вихідні збиралися в когось на толоку. Раньше "лили" хати — мішали землю з соломою і клали стіни. Я на таких роботах варила їсти. Так і відбудувалися, — продовжує Олександра Федотівна.
1957 року вдруге вийшла заміж за сусіда Василя Проходу.
— Сім год прожили разом. А потім він поїхав у Кременчук. Вчитися на того… на ветеринара. Я приїхала до нього. А він порвав документи і кинув. І сказав, шо все кончено. Після того не бачились, — зітхає.
1963 року донька Неоніла вийшла заміж за Володимира. В серпні 1964-го народилася старша Тетяна. 1966 року згоріла хата Ольги Федотівни в Огуївці.
— Прийшла з роботи додому, а хати нема. Мабуть, хтось підпалив. Згоріло все — речі й документи. Кажуть мені в колгоспі — викупай дерево на кришу. Але грошей не було. Неоніла їздила раньше на сєвер, в Архангельську область. Працювала на лісозаготовках, щоб заробить нам лісу. Но я не змогла викупить. Тоді пішла в колгосп по справку до свого паспорту. Я встроїлась працювать в столову №16 у центрі Полтави. Мила посуд. Але пропрацювала недовго — заборонили лікарі. Мала поліартіт, нільзя мочить руки. Взяли мене в ресторан Театральний. Там подавала людям їжу. Але стала ненужна, сократили.
Перевели у прокуратуру Полтавського гарнізону. З 1 липня 1970 року працювала кур'єром-прибиральницею. У фотоальбомі на згадку залишилися знімки з прокурорами.
— Раніше була традиція. Прокурорів міняли часто. Як приходить новий — фотографувалися колективом. У бабусі таких фотографій є як мінімум дві, — каже Тетяна Андрух.
1985 року Олександра Федотівна вийшла на пенсію. Перебралася у власну однокімнатну квартиру в Яківцях. Її дав міськвиконком.
Має двох онук — 48-річну Ольгу і 54-річну Тетяну. Троє правнуків — Олександра, Олександру і 7-річного
Дмитра.
— Який секрет довголіття? — питаю наостанок.
— Жити скромно й багато працювати. Думати більше про інших, ніж про себе, — відповідає Олександра Федотівна.
У борщ не кладе буряк
Олександра Мирошниченко готує борщ без буряка. Великі шматки курки миє, складає в каструлю. Заливає водою, щоб трохи покрило. Як закипить — зливає. Заливає свіжою водою і варить бульйон. Коли м'ясо готове, вкидає картоплю кубиками. Варить до напівготовності. Кладе нашинковану капусту. Окремо пасирує моркву і цибулю, додає томатну пасту. Вкидає в каструлю. Зі спецій — лавровий лист, кріп і петрушка.
— Коли я служила в пана, одна жінка підказала секрет — додавати столову ложку цукру. Тоді борщ особливо смачний. Також заправляю його старим товченим салом із часником. Як закипить — можна знімати з вогню, — каже Олександра Федотівна.
2 
Коментарі