13 вересня на 95-му році життя помер український науковець, уродженець Гайсина Леонард ЧЕПКИЙ. Він один із засновників української школи анестезіології, реаніматології та інтенсивної терапії.
За життя Леонард Чепкий написав понад 400 наукових праць, 28 книг. Його діяльність посприяла відкриттю кафедри анестезіології та реаніматології Київського медичного інституту ім. Олександра Богомольця.
Про життя та діяльність ученого говоримо з дослідником історії Гайсинщини Сергієм Каляфіцьким, 37 років.
— Батько вченого Петро Антонович походив із Мар'янівки Гайсинського повіту. Працював у єврейській школі в Куні, — розповідає Сергій Михайлович. — Після революції 1917 року очолив Трудову школу №1 у Гайсині. Цікавився впливом гіпнозу та телепатії на людину. Існують свідчення, що самостійно освоїв практичні навички і виступав з масовими сеансами. У Радянському Союзі такі практики різко засуджувалися, тому 1944-го його заарештували. Засудили за масові сеанси і відправили на 10 років у Магадан.
Мати — Дар'я Коваль — також працювала в трудовій школі у Гайсині.
— Майбутній винахідник і науковець народився в родині педагогів 4 лютого 1925 року. Через дванадцять років сім'я переїхала у Вінницю. Юнак був всебічно розвинутою особистістю — цікавився медициною, математикою, фізикою, — веде далі Каляфіцький. — Напередодні війни одночасно здобував освіту у Вінницькому медичному інституті та заочно — на фізико-математичному факультеті Вінницького педагогічного інституту. Але найбільше полюбляв танці. Навчався в балетній студії. Після її закінчення був солістом Вінницького театру опери і балету, виступав у виставах "Дон Кіхот", "Лебедине озеро", "Бахчисарайський фонтан".
Після звільнення Вінниці від нацистських окупантів у березні 1944 року Леонарда Чепкого призвали в армію. Брав участь у боях за визволення від фашистів західноукраїнських територій, Польщі та Чехословаччини.
Після війни працював в армійському ансамблі у Самборі на Львівщині. Продовжив навчання у Львівському медичному університеті.
— У Львові погляди юнака щодо навчання різко трансформувалися. Якщо у Вінниці він часто пропускав заняття та лекції, бо навчався аж у трьох закладах і віддавав перевагу театру, то у Львові вчився на відмінно. Не пропускав жодної пари, — розповідає Сергій Каляфіцький. — Під час державних іспитів йому запропонували подати документи на конкурс в аспірантуру Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії.
Із Львівського та Вінницького медінститутів тоді відібрали вісім найкращих студентів, які 1950 року і потрапили до новоствореної установи в Київ. Директором інституту став Олександр Арутюнов (засновник української школи нейрохірургів, академік. — Газета). Пропрацював в інституті Леонард Петрович науковим співробітником п'ять років. Знаменним для нього став 1955-й. Тоді він захистив кандидатську дисертацію в Дніпропетровському медінституті. З цього часу розпочалася його кар'єра хірурга. До 1962 року працював на кафедрі госпітальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. Того ж року здобув докторський ступінь — захистив дисертацію з анестезіології "Знеболювання в хірургії щитоподібної залози". Була першою такою в Україні. За два роки Леонард Петрович став першим в Україні професором-анестезіологом.
У Києві зацікавилися науковими розробками Леонарда Петровича. Але багато хто висловлювався негативно про загальну анестезію. Усупереч таким висловлюванням Микола Амосов 1962 року запросив вченого у столицю. Запропонував йому посаду завідувача відділу анестезіології в Інституті туберкульозу і грудної хірургії. Відомий академік завжди позитивно оцінював діяльність Леонарда Петровича.
Із 1974-го до 1991 рік Леонард Чепкий був завідувачем кафедри анестезіології та реаніматології Київського медичного інституту. З 1992-го працював у Національному медичному університеті імені Олександра Богомольця.
За великий внесок у розвиток медицини Леонарду Чепкому 1996 року присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України.
— Працював дуже багато — тривалі операції, наукова робота, викладацька діяльність, — додає Сергій Каляфіцький. — Але навіть у такому активному режимі він знаходив час для спорту. Щодня пробігав до 10 кілометрів на роботу і з роботи. Влітку тричі пропливав дистанцію в 500 метрів. У досить похилому віці полюбляв прогулянки велосипедом.
Помер Леонард Чепкий у 94-річному віці 13 вересня цього року.
2 
Коментарі