Табори Порошенка й Тимошенко ніяк не можуть з'ясувати, хто з них менший агент впливу Кремля.
Взаємні звинувачення стали значною частиною передвиборного інформаційного простору. "Експерти" з обох сторін жонглюють написаними в штабах аргументами. Та насправді їм нема про що сперечатися. І Тимошенко, й Порошенко цілком непогані кандидати для Кремля з огляду на його стратегічну мету — недопущення остаточного розриву ниток, за які він тримає український політикум і, відповідно, всю Україну.
Порошенко це довів протягом чотирьох із половиною років на чолі держави. Руками і ногами, але відбився таки від потреб країни, вимог суспільства й тиску Заходу. Зберіг смертельну для України олігархічно-корупційну систему — це один із результатів його президентства. Москва може аплодувати.
Відчутно не любить патріотів ("цинічні бандери"), волонтерів ("ми би й без них перемогли") та людей з активною громадянською позицією ("хом'ячки") — тобто всіх, хто несе потенційну загрозу системі. Це так само не може не подобатися Кремлю. Натомість із п'ятою колоною Путіна легко знаходить спільну мову.
Є бізнес-партнером Ахметова, який значною мірою допоміг Москві розкрутити війну на Донбасі. Грабіжницька схема "Роттердам +" добре ілюструє, як фінансові вигоди можуть заводити за, здавалося б, очевидні червоні лінії. Жадібність — ця риса української верхівки ще з гетьманських часів була для Кремля критично важливою.
У давніх і гарних стосунках із путінським кумом Медведчуком. Допоміг йому протягом пореволюційних років залишатися в інформаційному полі завдяки залученню до мінського процесу. А потім — посприяв куму Путіна вийти на український ринок зрідженого газу.
Чудово почуваються в Україні прокремлівські медіа, у тому числі й Медведчука. Вони замінили собою заборонені 2014-го російські пропагандистські канали. А кум президента Юрій Луценко в цей час співпрацює з ФСБ, видаючи Москві неугодних їй людей.
Через зміни до Конституції Порошенко намагався реалізувати сценарій надання де-факто особливого статусу для Донбасу. На жаль для Кремля — не вдалося.
Отож, загалом Петро Олексійович — добрий для Москви президент.
Однак із Порошенком у Путіна є таки одна серйозна проблема — через перераховані вище чесноти чинний глава України має жалюгідний рейтинг. Його переобрання видається проблематичним. Тому Кремлю треба альтернатива чи підстраховка.
Ясно, що Бойко чи Рабінович — це несерйозно. Інша справа — Юлія Володимирівна з її хоч і так само жалюгідним, однак все ж найбільшим рейтингом.
Кремлю не може не імпонувати її маніакальне прагнення влади — заради булави і з дідьком на союз піде. А влада за будь-яку ціну — так само критично важлива для Москви риса української верхівки. Це завжди спрацьовувало.
Популістка, навіть більша за Порошенка. Стовідсотково збереже теперішню олігархічно-корупційну систему. Коломойський уже приготувався отримувати нові блага, та й з Ахметовим чи Пінчуком в Юлії Володимирівни ніколи не було проблем. З олігархами домовиться — питання лише в ціні для них.
Як і Порошенко, легко знайде спільну мову з прокремлівськими силами. Досвід має, і не один — уперше відразу після помаранчевої революції, коли брала до себе "на перевиховання" медведчуківських "есдеків". Точно як для теперішнього президента, головним для вибору партнерів чи підлеглих буде особиста відданість та політична й фінансова користь. І неважливими — погляди, минуле, інтереси суспільства і майбутнє держави.
Відповідно, боятися суттєвих проєвропейських зрушень чи критично потрібних для України внутрішніх перетворень за можливого президентства Тимошенко Путіну не варто. Тим більше свого часу за її прем'єрства були заморожені переговори про асоціацію з ЄС. Хрестоматійною є й історія про те, як Тимошенко 2008-го перешкоджала наданню Україні Плану дій з набуття членства в НАТО.
Має давні стосунки з Медведчуком. 2009-го той модерував її перемовини з Януковичем, коли вони ділили країну на двох. Багато кажуть, що тепер кум Путіна допомагає їй отримати все одноосібно — цілком може бути. Хоча відчуття таке, що Медведчук уже розклав кремлівські яйця мало не в усі передвиборні кошики.
Зрештою, ніхто не вміє так кокетливо "хіхікати" біля Путіна, як Юлія Володимирівна. А таке не забувається.
Отже, якщо для України Порошенко з Тимошенко — це більше і менше зло, то для Путіна вони обоє — більш-менш добро. От і все. Не варто через це сперечатися їхнім прихильникам і найманцям.
8 
35413
Коментарі
1