— Реформу децентралізації почали нахрапом, як робилося в Радянському Союзі. Ніхто не говорив із людьми. В обласних адміністраціях фломастером почали обводити кордони новостворених громад. Тепер там будуть вибори, про які мовчать, — говорить 44-річний Віталій Скоцик, лідер Аграрної партії. 11 й 18 грудня пройдуть вибори у 184 об'єднаних територіальних громадах.
Зустрічаємося о 8:50 з Віталієм Скоциком в його офісі на столичній вул. Васильківській 18 листопада. Запізнюється на 20 хв.
— Дітей у школу відвозив, — говорить Віталій Євстафійович. У нього на робочому столі стоїть тарілка з яблуками. — От і вся їжа на день — яблука і зелений чай. Мені вистачає. Коли в полі на комбайні працюю у жнива — їм зерно з бункера. Ніколи не беру з собою обід.
Чому майже немає інформації про грудневі вибори?
— Вибори 11 і 18 грудня — це етап розвитку децентралізації. Вона — надзвичайно важлива річ. Якби адміністративно-територіальна реформа запрацювала років 15 тому, не мали б сьогодні проблем на Донбасі і в Криму. Але не можна було робити реформу так, як запланував уряд торік. Не було чіткого плану, не розробили ні фінансову модель громад, ні адміністративну.
В основі реформи лежить добровільне об'єднання громадян. Тобто люди самі повинні хотіти об'єднатися. Ухвалений Верховною Радою закон — добротний. Однак немає закону про добровільне роз'єднання громад. А він потрібен. Бо вже є приклади, коли хочуть роз'єднатися.
Які ще небезпеки "поділу фломастером"?
— Ніхто не аналізував економічний потенціал сільських рад і новостворених громад. 2016 року новостворені громади отримали підтримку з державного бюджету. Але 2017-го, можливо, її не буде. Що робити громадам, які не мають бюджетоутворювальних підприємств на своїх територіях?
Як тоді бути?
— До початку реформи варто врегулювати проблеми, які найбільше турбують людей. Перше — це заборона впровадження ринку землі в нинішній ситуації в країні. Друге — система оподаткування аграрного сектору. Вона успішно діяла 17 років. Уряд почав її змінювати не в кращий бік. І третє — люди мають розуміти, які вигоди матимуть від об'єднання.
Ваша політична сила братиме участь у цих виборах?
— Ми дуже успішно спрацювали на місцевих виборах 25 жовтня торік. Тому ставимо завдання вигравати вибори до новостворених громад і 11, і 18 грудня.
Країна починається не з президента, не з прем'єра, не з уряду і не з Верховної Ради. Країна починається з громадянина. Якщо навчимо людей демократії знизу догори, вони зрозуміють, що насправді все в їхніх руках і що треба йти у владу.
З кимось будете об'єднуватися?
— Сьогодні ми цікаві як потенційний партнер більшості парламентських політичних сил і тих, які знаходяться поза Верховною Радою. Однак на вибори йдемо самі. Завдання перед нашими місцевими організаціями: перемогти і сформувати більшість, яка працюватиме на громаду.
Ваші виборчі гасла "Землю — громадам!", "Кошти — громадам!", "Владу — громадам!" нагадують комуністичні. Чому саме такі?
— Якщо заглибимося в історію нашої держави, то українцям якраз місцевий рівень самоврядування був найбільш притаманний. Ніколи не мали над собою царя, який усе вирішував. Посади писаря, гетьмана, старости, повітового були виборчі. Тому говоримо: "Землю — громадам!". А хто ж має розпоряджатися нею на території сільської ради, як не громада? Вона зможе ефективно працювати, коли матиме повноваження і фінанси.
Як спілкуєтеся з людьми в регіонах?
— Розповідаю: "Люди, ви ніколи не були в політиці. Думаєте, хтось інший повинен керувати вашою громадою, районом, областю, Верховною Радою? Ми всі так думали. І що маємо? Минуло два з половиною роки після Революції гідності — й нічого не змінилося. Усі реформи завалилися. Чому? Бо ми вважали, що найбільший рівень патріотизму — бути професіоналом своєї справи. Я медик — значить повинен працювати в лікарні. У Верховній Раді має бути хтось інший. Я бібліотекар — моє місце у бібліотеці. Я фермер — займатимусь аграрним виробництвом. Але якщо ви — хороший лікар, маєте авторитет, то повинні йти в Раду. І від імені громади ухвалювати рішення з такими самими розумними людьми.
Аграрна партія буде в опозиції до нинішньої влади після грудневих виборів?
— Після місцевих виборів ми не стали провладною силою. Але й не долучилися до опозиції, яка так себе називає. Якщо людина була у владі, в коаліції, ухвалювала бюджети останніх років, зміни до податкової системи, то який це нині опозиціонер?
Сьогодні в парламенті аж одна політична партія має історію більше двох років. Усі інші були створені під останні вибори. Тому ми даємо суспільству альтернативу між тими, хто є владою, і тими, хто називає себе опозицією.
Як зміниться життя об'єднаних громад із бюджетом 2017 року?
— Є багато викликів і ризиків на наступний рік. Вони стосуватимуться не тільки об'єднаних громад, а й тих, хто не об'єднався. Різниці особливої немає. Із 1 січня все аграрне виробництво, за задумкою уряду, має бути переведено на загальну систему оподаткування. Але зараз основне наповнення місцевих бюджетів іде зі спрощеної системи оподаткування. У селах це — податок на гектар землі. Гроші залишаються в місцевих бюджетах. А вже цього не буде. Кошти йтимуть у державний бюджет.
Другий виклик — із 1 січня 2017 року всі витрати технічного характеру покладають на місцевий бюджет. Це — комунальні платежі шкіл, дитячих садків, місцевих лікарень. Тобто, рахунки за електрику, газ, воду, вугілля, оплата оператора котельні, прибиральниці, водія шкільного автобуса. У бюджеті сільських рад цих грошей немає. Значить, їм вимкнуть електрику, газ.
Тому з острахом стежимо за бюджетом, який презентуватимуть у другому читанні у Верховній Раді.
Ви багато їздите країною. Які настрої в суспільстві зараз переважають?
— У людей розпач. Бо за два з половиною роки після Майдану в країні майже нічого не змінилося.
Що залишається? Виїжджати за кордон. Якщо відкрити статистику ООН — кожного дня на постійне місце проживання з України виїжджають 70–80 людей. А працюють за кордоном — понад чотири мільйони.
Місцеві вибори важливі тим, що треба впевнювати українців — маємо будувати країну знизу догори.
Чого люди ждуть від керівництва держави?
— Мені здається, що вже нічого. Рівень довіри і до президента, і до Кабміну, і до Верховної Ради надзвичайно низький. Якщо взяти рейтинги партій, то в когось 10 відсотків, а в когось — 15. Але треба дивитися на рівень недовіри. Сьогодні немає жодної політичної сили, жодного імені в українській політиці, у кого рівень недовіри менший 60 процентів. Більшість українців нікому не вірять. Ось і завдання — повернути віру. Це не можна зробити гарною картинкою по телевізору. Віра повертається працею — у тих же громадах.
Завершується 2016 рік. Як оцінити його для України? У чомусь досягли прогресу?
— Ні в чому. Впали, мабуть, до самої крайньої точки, від якої треба починати рости і рухатися вперед. Валовий внутрішній продукт торік складав приблизно 83 мільярди доларів. Уряд говорить, що цього року він виріс на 1,3 відсотка — у гривні. Якщо ж порахувати в доларах, то зменшився на 10 мільярдів. Буде девальвація гривні. Експорт падає, виробництво не розвивається, робочі місця скорочуються.
Є ще один показник — демографічна ситуація. Населення України з початку року зменшилося майже на 129 тисяч людей. Щодня втрачаємо 400–450 громадян. Це не просто різниця між тими, хто народився і помер. Тут і ті, хто виїхав із країни.
Які головні завдання стоять перед країною на наступний рік?
— Перше — вибори територіальних громад. У людей з'являтиметься розуміння, що країна починається з них. Не згори, а знизу.
Друге — подолати корупцію.
Третє — змінити виборче законодавство. Щоб вибори проходили за відкритими списками.
До людей має повернутися віра, що вони можуть це зробити. Віра, яка була під час Майдану.
Жнивував із сином
Віталій Скоцик два роки очолює Аграрну партію. Доти працював у агровиробництві. Після закінчення сільськогосподарської академії навчався і працював у США, очолював аграрне підприємство у Великій Британії.
Доктор економіки у сфері стратегічного менеджменту. Володіє англійською мовою. Написав книжку "Як жити в епоху змін".
Із дружиною Тетяною виховують трьох дітей: 17-річну Діану, 11-річного Данила і 6-річну Дарину. Живуть за Києвом. Мають невеликий город.
Орендує землю в рідному селі Симонів Гощанського району на Рівненщині. Сам сіє і молотить зерно на комбайні. Цього літа син допомагав збирати врожай.
2 
1
Коментарі