— Только без фотографа. Андрей Васильевич сегодня фотографироваться не будет, — зустрічає нас секретарка директора Національного інституту стратегічних досліджень Андрія Єрмолаєва, 43 роки.

Чекаємо в невеликій приймальні. За 5 хв. Єрмолаєв визирає та запрошує зайти. У кімнаті накурено, стоси паперів, тек, книжок, дві тарілки з фруктами, цукерками й недопита чашка чаю.

Чому більшість українців борсаються на межі виживання?

— Активна частина населення, насправді, не животіє. Знаєте, який шок пережили європейці, коли приїхали на Євро-2012? Побачили велику кількість дорогих автомобілів — як нових, так і "беушних". З іншого боку, кожному третьому громадянину держава допомагає. Є значна різниця в рівні життя між тими, хто перебуває на утриманні бюджету та Пенсійного фонду, й реальними доходами більшої частини працездатного населення й бізнесу. Вже не кажу про бажання нашого середнього класу жити, як у розвинених країнах.

У чому особливість теперішнього українського бізнесу?

— Багато споживають і дуже мало вкладають. Це помітно і по торговельному кіоску, що 10 років стоїть незмінний, і по багатьох виробництвах, де дуже мало інвестицій — технологічних, екологічних. Водночас заможні українці дозволяють собі парк із 10 автомобілів. Ті, хто 100 років тому піднімали індустрію США, ходили в одному сюртуку й майже все зароблене вкладали у виробництво.

Що характеризує нинішню владу насамперед?

— Влада ніколи не була ідеальною. Ця — також. Там, як і в суспільстві, свої консерватори, реформатори, ретрогради. Це показали роки реформ — мета сформульована правильно, але вона наштовхується на нерозуміння.

Саме наше суспільство дуже важке. Зараз реалізується курс на модернізацію. Але критичної маси прихильників цього нема — ні серед політичного класу, ні серед решти громадян. Багатьох людей держава фінансує, вони залежні від Пенсійного фонду і тому байдужі до реформ. Їх двигуном має бути працездатне населення, підприємці. Але й там немає критичної маси прихильників глибоких змін.

Як цю інерцію зламати?

— Зламати? Я — прихильник еволюційного підходу.

Ми дуже втомлене суспільство, яке входило в такому стані вже в епоху незалежності. У 1990-х величезна кількість освічених людей пішли на базар. Зараз, навіть при бажанні реалізувати інвестиційний проект, нема тих, хто це міг би втілити. Дуже не вистачає людей активних, творчих, які хочуть самореалізуватися.

Уже можна говорити про бодай попередні результати реформ?

— Для початку потрібно більше уваги приділити реформаторському менеджменту, особливо на перетині між центром та регіональними структурами. Дати волю самоврядуванню. На місця — більше можливостей, повноважень. Люди самі розберуться зі своєю соціальною інфраструктурою, якщо в них будуть гроші й повноваження. Планувати все в центрі просто неможливо. Ця реформа вже перезріла.

У чому країна може зробити ривок в осяжній перспективі?

— Насамперед — в агропромисловому комплексі. Потрібно говорити не стільки про реформу земельних відносин, як про нову аграрну політику. Вона має бути гнучкішою. Не важливо, хто власник землі. Важливо, що він робить і як за це відповідає.

Друге — нова регіональна політика. Наші області свого часу формувалися під розподіл праці в Радянському Союзі — робочої сили, виробництв, охорони здоров'я. Економічно ефективніше мати значно менше регіонів.

Третій напрямок — це громіздкий сектор безпеки. Ми як отримали у спадок радянську армію, так у рамках цього обсягу і крутимося. Її треба рішуче реформувати.

На перше місце в економіці поставив би створення інноваційної інфраструктури. Є багато перспективних напрямків у сучасній біохімії, фізиці, де ми щось можемо. Наприклад, українськими мікроскопами цікавляться у провідних європейських країнах.

Треба також оптимізувати міське господарство. За роки незалежності робоча сила сконцентрувалася в декількох містах України. Настав час відроджувати провінцію.

Обов'язково необхідно виводити з тіні бізнес. Привчити торговців, що норма прибутку — не 60 відсотків, а 25-30.

Які реальні кроки влада збирається робити за цими пунктами?

— Розробляється концепція реформи самоврядування. Це завдання найближчих місяців. Є програма розвитку сільської місцевості — йдеться про створення нової інфраструктури. Тут повинно бути зчеплення між тим, що треба робити в центральному уряді й у кожному регіоні.

На які країни варто орієнтуватися в проведенні реформ?

— Частково, цікавий досвід Росії. Він не ідеальний, але там центральна влада й уряд зуміли зімкнути наукові розробки з підприємницькою діяльністю. Взагалі сфера виробництва нових технологій — це те, на що нам ще не пізно робити ставку. Все-таки ми ще літаємо, плаваємо, здатні щось придумувати й виробляти.

На жаль, українські інтелектуали майже не беруть участі в міжнародних дискусіях про майбутнє. А світ дуже зміниться в найближчі 5-10 років. Уже немає однозначних політичних і економічних центрів. Одна з вирішальних ролей буде за країнами, що розвиваються. В якомусь сенсі ми саме такі. Якщо нам вдасться в найближчі три-п'ять років завершити розпочаті зміни інфраструктури, створити нормальні умови для бізнесу, розібратися з інструментами демократії, Україна може бути серед нових лідерів.

Віктор Янукович відбув половину свого президентського терміну. В чому йому вдалося зробити країну кращою?

— По-перше, ми влаштували собі шикарне свято — Євро. 46 мільйонів людей зрозуміли, що разом може бути добре. Це свято розділили й кілька десятків тисяч європейців. Але головне — нам було добре всередині.

Ще один важливий досвід Євро — ми переконалися, що спроможні розробляти й реалізовувати великі національні проекти. Частина інвестицій в Євро, можливо, себе не виправдають. Але збудовані дороги, аеродроми, спортивні споруди залишаться.

Багато говорять, що найближчим часом Україну очікують масові протести.

— Їх точно не буде. Ми не схильні до вандалізму і ближчі до розвинених країн, ніж до недорозвинених. Другий момент: серед причин бунту зазвичай голод, злидні, загроза життю. У нас — навпаки, країна поступово вилазить із ями. 2004 року бажання більшої свободи наражалося на обмеження системи. Зараз причин для такого руху нема. Хоч би якою  суперечливою була б чинна влада, зміни нарощуються. Це не початок 2000-х, коли Леонід Кучма прийшов на другий термін і сказав, що він — новий, а виявився старим.

Третє: зараз немає якогось виразного сюжету для політичної інтриги, як 2004-го чи 2010 року.

Ким Янукович увійде в історію?

— Попереду ще половина першого терміну. Президентські вибори 2015 року. Я поки що не бачу серйозної політичної сили, що могла б конкурувати з "регіоналами".

×