За 100 м від станції метро Університет у Харкові на стільці сидить бородатий чоловік. Тримає лупу. Поряд — табличка з написом "Хиромантия. Гадание по руке" і стілець для клієнтів. Запитую, де збирається місцевий майдан.
— Спустишься немного. Увидишь пам'ятник Шевченко. Там митинг ежедневно с 6.00 до восьми вечера.
— Яку долю нагадаєте майдану? — цікавлюся.
— Так просто сказать не могу. Нужно руку Кличко или Яценюка посмотреть, — сміється.
Біля пам'ятника кількадесят людей. Слухають римейк українською мовою на пісню Віктора Цоя. "Ми вимагаємо змін", — лунає з гучномовців. Кілька дітей у костюмах до святкового вертепу підтанцьовують.
О 18.00 збираються кількасот осіб. Є один прапор "Батьківщини", один — УДАРу. Решта — національні.
34-річна Галина Шпак тримає прапор, де на жовтому тлі чорним написано "Харків".
— Я ходжу на майдан, бо маю таку внутрішню потребу, — каже Галина, вона працює у медичній галузі. — В будні тут бувають одні й ті ж люди. Біля Шевченка вже перезнайомилися всі. Часто групою з восьми-десяти осіб спускаємося в метро і співаємо гімн. Відсотків 20 — відкрито симпатизують. Агресивно ворожих — десь 5 відсотків. Решта — байдужі. Загалом Харків пасивний. У соцмережі "Фейсбук" багато симпатиків, а на вулицю виходять пару сотень. Для двомільйонного міста це крапля в морі. Раніше ми разом із шістьма друзями збиралися компанією вигулювати собак. Зараз тільки я приходжу з майданівською стрічкою. Хлопці чи жартома, чи всерйоз називають мене націоналісткою. Чесно кажучи, ображаюся. Я — не націоналістка, а патріотка.
Запитую, чи не боїться, адже активіста харківського майдану Дмитра Пилипця кілька разів ударили ножем.
— Отам, бачите, в кущах стоять міліціонери, СБУшники. Всіх знімають на камери. Сьогодні тітушок нема, а зазвичай шниряють тут. Але до всього звикаєш. І до небезпеки теж, — усміхається.
Ведучий зі сцени закликає не розходитися додому поодинці, не піддаватися на провокації тітушок:
— Це в Києві тітушки. А ми їх називаємо як?
— Тьотушки, — хором відповідають мітингарі.
Кличе до мікрофона сурмача. Той грає гімн України. Майже всі співають, приклавши руку до серця.
Харків'янин 54-річний Валерій Нефідов прийшов із племінницею 12-річною Кариною. Скаржиться, що з опозиційних телеканалів у Харкові залишився лише "5 канал".
— Та й той показує не всюди. ТВі тут заблокували.
— Я не розумію людей, які проти Майдану і проти Європи, — додає Карина. — В Європі розумніші люди й там більше добра. Як можна бути проти добра?
Ведучий Валентин Бистриченко оголошує про початок вистави:
— Опоненти закидають, що ми веселимося, коли весь Харків у жалобі (8 січня в ювелірному цеху на території заводу "Хартрон" сталася пожежа. Загинули восьмеро людей. Суботу, 11 січня, Майдан оголосив днем жалоби за загиблими. — "ГПУ"). Відверто скажу, я не наважився скасувати вертеп. Діти довго готувалися. Соромно має бути не нам, а владі. У пожежників немає тенту, куди б люди могли стрибнути. А чиновники їздять у дорогих авто, живуть у розкішних будинках.
Діти починають виставу українською мовою, а закінчують російською.
Студент 19-річний Юрій із ровесницею-колегою Лілею стоять, накинувши на плечі червоно-чорні прапори УПА.
— Не розпитуйте, де я вчуся і як моє прізвище, — каже чоловік. — Не скажу, бо можуть бути неприємності. Викладачі попереджали нас не ходити на мітинги, бо матимемо проблеми з сесією. Але поки що не пресують. Я родом зі Львова. Там теж не дуже велелюдний майдан. Усі розуміють, що доля революції вирішується в Києві. Із таким прапором ходити не боюся. Це Харків, а не Донецьк.
Хтось смикає за руку. 70-річна Галина Шевчук роздає газети партії "Свобода".
— Кого б це я тут мала боятися в українському місті? — обурюється. — Кернеса? Чи інших кацапів?
Галина косоока. Коли сердиться, то враження, ніби кричить на сусіда.
— Кернес розбив пам'ятну дошку академіку Юрію Шевельову. Під час акції "Вставай, Україно!" перегородив дорогу трамваями. Це йому не минеться. Їхня влада не вічна, — каже Галина Шевчук.
Її просять говорити тихіше, бо зі сцени виступає священик Київського патріархату.
— Є влада, яка угодна Богові, а є така, яку він терпить. Нинішню владу Бог поки що терпить. Якщо влада від Бога — вона віддає людям любов. А якщо від князя світу цього — сатани, то хоче більше владних повноважень, щоби ще більше визискувати людей. Ми стоїмо тут не просто так. Хочемо повернути суспільству втрачену совість.
О 19.00 ведучий закликає розім'ятися й пострибати.
— Хто не скаче, той москаль, — гукає. — Але краще буде: хто не скаче — той "регіонал", — виправляється.
Підприємець 25-річний Олександр Шевченко розповідає про особливості харківського майдану.
— Це не партійна ініціатива, а громадська. Роль місцевих опозиційних партій — символічна. Можна сказати, що ми тут не централізовано, а як дикарі-пляжники. Багато підприємців. Протистояння тутешнього майдану з владою — це протистояння добра і зла. Сепаратизм виникає лише в головах окремих чиновників та партійних функціонерів "Українського вибору" Медведчука. Їм важко вести тут пропаганду, бо половина харків'ян — люди критично думаючі. Інша справа, що 2004 року на мітинг вийшли 100 тисяч городян, а тепер максимум шість-сім тисяч у вихідні.
На сцені може виступити кожен охочий. Єдина умова — бути тверезим і говорити не більше 2 хв. Промовці висловлюються про історії мирного протистояння в Індії, основні християнські цінності. Хтось попереджає, що на вихідні влада наказала бюджетникам іти на майдан і сваритися з активістами. Якийсь чоловік оголошує, що написав 10 заповідей майданівця. Іде до мікрофона через клумбу, до черевиків липнуть шматки болота. Останньою його заповіддю є така: "Російськомовних патріотів України захищає не Добкін (голова Харківської облдержадміністрації. — "ГПУ"), а майдан".
О 20.00 сурмач знову виконує гімн. За 15 хв. мітингарі розходяться. Декого згодом зустрічаю в метро. Синьо-жовтих стрічок ніхто із себе не зняв.
Намагалися виламати двері церкви
11 січня в Харкові розпочався всеукраїнський форум Євромайданів. Засідання проводили у храмі Української автокефальної православної церкви. Її штурмували тітушки – намагались виламати двері. Виникла сутичка.
Молоді люди у спортивних костюмах атакували книжковий магазин, де працювала група форуму. Чоловіки із закритими обличчями напали на загін самооборони, що стояв при вході.
У неділю майданівці зібралися біля пам'ятника Ярославові Мудрому. Їх оточили "регіонали" й тітушки. Кілька майданівців постраждали від димових шашок. Ще одному учаснику хулігани розбили обличчя.
Юрій СТРИГУН, Олена ЛУЦЕНКО
3 
1
Коментарі