У понеділок по обіді телефоную до львівського офісу "Нашої України". Кажу, що хочу поїхати мітингувати до Києва під Верховну Раду.
— Уже немає місць, — відповідає жінка. — Половину автобусів заблокувала ДАІ. Кажуть перевізникам: або нікуди не рипаєтеся, або це ваша остання поїздка — відберемо ліцензію.
— Я журналіст.
— Зачекайте.
За хвилину запитує моє прізвище та номер телефону.
— Підійдете між шостою і сьомою вечора до Порохової вежі.
О 18.00 на вул. Підвальній у центрі Львова збирається зо 200 людей. Автобус тільки один.
— Зараз будуть іще. Кого зможемо, тих посадимо, — запевняє чоловік із роздрукованими списками в руках.
— Ви хочете державою керувати, а самі не можете навіть автобус організувати, — обурюється 70-річний Антон Малиняк. — У неділю було віче біля оперного театру. Думав, увесь Львів збереться. А прийшло тисячі три людей. Якийсь депутат каже — записуйтеся на Київ. То я був серед перших.
Тримає вудку.
— Це для прапора, — пояснює. — Усюди його вожу. Один маю старий, їздив із ним іще на "живий ланцюг" 1990 року. Але він уже вицвів, негарно виглядає. Під час помаранчевої революції купив новий на клюмбі (площа перед пам"ятником Тарасу Шевченку у Львові. — "ГПУ"). Мені нічого не страшно, мене в 6 років повезли в Новокузнєцк на Сибір. А от за молодих трохи лячно. Бачив тут одного чоловіка, він працював зі мною на автозаводі. У партії був, а тепер на мітинг їде. На кого він працює? Ясно, що не на Україну.
Перший автобус рушає.
— Сідайте, є ще одне місце, — кличе чоловік у світло-коричневому костюмі. — Мене звати Юрій Дмитрович Лило, голова Турківської районної ради. Призначений головним по автобусу. Всередині горілку не п"ємо. Кого побачу зі спиртним — висаджу.
Ви хочете державою керувати, а самі не можете навіть автобус організувати
Люди розкладають на кріслах бутерброди.
— Пані Ірцю, пригощайтеся вином, — одягнений у жовтогарячу сорочку 60-річний Ярослав Климовський протягує через прохід пляшку від горілки "Володар" із темно-бурою рідиною. — Домашнє. Воно таке, як церковне, жодної шкоди не зробить.
Розповідає, що працював архітектором.
— Везу проект пам"ятника борцям за волю України. Хочу поставити його на схилах Дніпра. Там, де зараз "ручка від чайника", яку аркою Дружби народів називають. Покажу свій проект Януковичу. Але він, мабуть, часу не матиме зі мною говорити. А я матиму. Звідки дізнався про поїздку? Ну, так я вмію слухати, вмію ходити. Коли недолугі розвалюють Україну, треба ставити їх на місце. Тут їм не Ізраїль і не губернія Московії. Узяв у дорогу палку ковбаси, але вона виявилася недобра. То віддам сватові для пса.
— Я готовий бути голодним, аби мати українську державу, — додає його сусід, юрист Григорій Ангел, 47 років. — Що нам із тих знижок за газ, якщо України не буде?
Безробітна 43-річна Світлана Дудко взяла в дорогу пакунок яблук.
— Чоловік не відпускав, улаштував удома скандаль. Мусила сваритися. Напевне, боїться за мене, а може, просто не дозрів.
Задні ряди заводять пісню "Разом нас багато". Співають до слів "Ющенко — так" і замовкають. Западає мовчанка.
— Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари, — починає спів молодий чоловік у вишитій сорочці. Решта підхоплюють.
Автобус доїхав до Києва без зупинок. О 5.30 мітингувальники прибули до станції Житомирська. Звідти метро дісталися до Верховної Ради.
Зі Львова на Київ вирушили 46 автобусів із протестувальниками.
7 
1
Коментарі