— Письменницький кооператив "Конча-Заспа" відкрив Андрій Малишко. Дізнався, що кремльовскіє пісатєлі мають дачі під Москвою в Передєлкіно, й попросив Микиту Хрущова зробите те саме для українських, — розповідає письменник Олег Чорногуз, 74 роки. — Хрущов десь у 1955–1956 роках виділив півтора гектара землі в Кончі-Озерній під Києвом. Кожний класик, який вже був у хрестоматіях, отримав по 45 соток. Здали з гонорарів гроші й поставили майже однакові одноповерхові будиночки. Тут жили Малишко, Панч, Головко, Бажан, Гончар. Кожна дача до незалежності України була як естафетна паличка: усі чекали смерті класика. Один помирав, інший купував. Раніше 27 письменників жили, зараз дев"ять. Решту ділянок крутяки повикупляли. Старі будівлі зносять, кажуть: "Вони й на нужник не годяться".
У шортах і майці ходить двором, обгородженим сіткою. За ним, підстрибуючи, біжить лайка Мальвіна, гризе за руки.
Олег Федорович побудувався 1987-го.
— Ця ділянка крайня, її ніхто не хотів брати, бо всього 12 соток. Я привіз 40 машин глини, засипав величезну яму. Вмонтував гараж, із нього маю підйом у мою фортецю, — показує будинок із бастіонами. — Після Чорнобиля ми випробовували радіацію, то гілки сосен зашкалювали.
Сусід Іван Драч підіймається о шостій ранку. А я сова — о 10.30, бо до третьої ночі працюю. Раніше з Гончарем та критиком П"яновим гуляли перед сном. У Гончара була кицька Пуша, я її котенят брався влаштовувати. Казав, що від Гончара, то брали. Маю семеро котів. Мені й зараз підкидають котенят через сітку. Вигодовую їх і несу на базар. Бабкам плачу по 40 гривень за кожне, щоб узяли. Дивлюся, щоб бабка була з хрестиком. Мужикам не даю: ще продадуть крутеликам крокодилів годувати. У вдови Загребельного, Елли Михайлівни, мабуть, із 11 котів є.
Каже, раніше "Конча-Заспа" була острівцем свободи.
— Тут можна було почути українську мову від дітей, онуків. А зараз проходиш, кажеш: "Добрий день", і чуєш за метрів 15: "Где эти украинци взялись?"
Поряд дача доньки екс-прем"єрки Юлії Тимошенко — Євгенії Карр. Всюди відеокамери. Є охоронець.
— Тут жив Білоус і помер, — каже Олег Федорович. — Я хотів Яворівського сюди затягти, але він сказав, що не має грошей. Дачу купила Юлія Володимирівна. Хотіла й мою викупити. Прийшов від неї посланець, запропонував дуже нормальні гроші. Так жінка вперлася: "Таке місце, ні". Свою трикімнатну квартиру в Києві здаю, а тут живу цілий рік. Інакше не виживу, гонорарів нема.
До кризи ціна за сотку була $40–70 тис. Зараз упала до 20.
— Женя та її чоловік Шон дуже милі. Шон знає три фрази українською: "привіт", "дякую" і "як справи". Інколи вночі на балкон вискакує і прочищає труби в мотоциклі. На річницю свого весілля запрошували мене в гості.
Прямуємо до письменника Юрія Мушкетика. Ідемо викладеною плиткою доріжкою. Уздовж підстрижені кущі.
— Це Женіна робота. Такого більше ніде в кооперативі нема. Знаєте, як відрізнити дачі письменників від крутих? Якщо сітка непофарбована й видно, що людина у дворі робить, — це письменники. А як 2-метровий паркан, то багатії.
Юрій Мушкетик кричить із глибину двору, що незачинено.
— У мене в єдиного ворота не замикаються. У нас нічого не росте, бо сам пісок. Треба було ґрунт завозити, а я грошей не мав. Оце трохи насипав, — показує діляночку. — Дочка город зробила, будуть огірки, помідори. Ця дача колись належала онукам Наталії Забілої. Вона труїла тарганів у квартирі. Заснула й не прокинулася. Із сусідів я найбільше контактую з Дмитром Павличком. Наші онуки дружать: то я до нього біжу по свого Гліба, то він по свого.
Половину дачі Юрій Мушкетик продав цукрозаводчику. Називати прізвища не хоче.
— Пропонувала сусідка (Юлія Тимошенко. — "ГПУ") в мене решту купити. Але я не погодився. Оце діти, онуки в неділю з"їхалися, пом"янули мою дружину. Її два роки як нема, досі не можу примиритися. Юлія Володимирівна гарна сусідка, людяна. Як лежав на операції з серцем, дзвонила в лікарню — питала, чим помогти. Я нічого не просив.
2 
1
Коментарі
1