У провінції завжди є хтось, хто вважає свій край центром світу. Є такий чоловік і в місті Глухів, на Сумщині. Це 48-річний Віктор Заїка, викладач педуніверситету й науковий співробітник Глухівського історико-культурного заповідника.
Київський історик Олексій Зотиков каже, що Заїки живуть в одній і тій самій хаті ще з XVІІІ ст.
— Із дев"ятнадцятого, — уточнює Заїка. — Наш родовід довгий, можна тричі обклеїти кімнату. Той-таки Зотиков вважає: якщо вийти на XV століття, то всі ми родичі. Лише в Глухові у восьмому-десятому коліні у мене повно родичів. Донька знаменитого мецената Николи Терещенка — хрещена мати моєї бабусі Надії Іванівни.
Який Заїка найдавніший?
— Перший, кого знаю, — Роман Заїка, жив з кінця XVIII століття, невідомо, в Глухові чи ні. А його син Федір точно в Глухові жив. Він зображений на панорамі оборони Севастополя у Кримській війні. Там є два розвідники, друзі — Пьотр Кошка і Фьодор Заїка. Він був чиновником, воював добровольцем. По війні став "титулярним совєтніком", що давало право на особисте дворянство. Його син, Костянтин Федорович, дослужився до "надворного совєтніка" й отримав право на спадкоємне шляхетство, але ще не гербове. Син Костянтина Микола, мій дід, навчався на історика в Київському університеті. Одружився з Надією Гришановою. Вона з дворян гербових (на червоному полі срібний меч, півмісяць і зірка, у гетьмана Мазепи схожий герб). Свого діда я не знаю: він помер 1934 року. Мій батько Володимир Миколайович, царство небесне, — його старший син. Працював учителем історії, а мати була вчителькою математики.
Від кого з предків вам дісталася хата?
— Від прадіда, Костянтина Заїки. Коли він одружувався з Любов"ю Матвієвською, її батько відписав їм оцю хату. Ми досі в ній живемо.
До речі, батько Любові Матвієвської, отець Євдоким — священик Глухівського храму Різдва Пресвятої Богородиці-у-веригах. Саме повз той храм навесні 1861-го везли до України труну з тілом Тараса Шевченка. Отець Євдоким вийшов зі своїм причтом і відспівав Шевченка.
Донька мецената Николи Терещенка — хрещена мати моєї бабусі Надії Іванівни
Ваш дім — пам"ятка архітектури?
— Ні, проста хата на два входи, "для господ і для прислуги". Ремонту вже не підлягає. Там ми й живемо: мати Віра Василівна, дай їй Бог здоров"я, моя дружина Олена — викладачка дошкільного музвиховання, і син Юрко, дев"ятикласник.
Ким буде?
— Не знаю. Я от мріяв бути скульптором. Та — дід історик, батько теж? Тому вступив на істфак Київського університету. Серед наших є доктор історичних наук, Ставнюк Віктор Володимирович.
Чому ви залишилися у провінції?
— У слові провінція "про" означає "перший після когось", а решта — "вінець, корона". Глухів — гетьманська столиця. Нас дражнили "Глухеньке містечко Сумної області". А даремно. Є певний зв"язок Глухова й України. Як в Україні занепад — Глухів зникає. І навпаки. Україна ожила після кріпацтва — й Терещенки відбудували Глухів. Чим краще Глухову, тим краще Україні.
Віктор Заїка належав до команди, яка створювала заповідник у Глухові.
— 1992 року ми пішли на авантюру: не маючи всіх археологічних даних, знайшли непрямі докази, що нам 1000 літ, — згадує Заїка. — Переконали президента, що треба святкувати. Запросили редактора одного американського журналу. Він потім писав: "Коли американці готуються до 500-річчя відкриття Америки, мешканці маленького українського міста Глухова святкують своє 1000-річчя". До речі, не забудьте, що 4 жовтня — день канонізації Дмитрія Ростовського (Дмитро Туптало). Це святкують в Українї і в Росії, а він же з Глухова!
4 
1
Коментарі
3