Вівторок, 21 травня 2019 07:15

З усіх президентів найкраща мова — у Порошенка

Автор: ТАРАС ПОДОЛЯН
  Мовознавець Іван Ющук очолює кафедру слов’янської філології Київського міжнародного університету. Створив 20 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл
Мовознавець Іван Ющук очолює кафедру слов’янської філології Київського міжнародного університету. Створив 20 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл

Мовознавець 85-річний Іван ЮЩУК у напівтемному коридорі Київського міжнародного університету несе під рукою книжки — повертається з пари. Він — автор понад 20 підручників з української мови для шкіл та вузів. У порожній аудиторії кладе на стіл свої свіжі книжки — "Словник української мови VI століття" та "Я вивчу українську мову. Я выучу украинский язык". Останню написав для російськомовних, які хочуть навчитися української.

— Уперше книжка вийшла 1992-го в двох томах, — каже Іван Пилипович. — Після проголошення незалежності у людей був порив. І мій посібник розійшовся.

Зараз пориву нема?

— Тоді перехід на українську відбувався на емоціях, зараз — раціонально. Люди розуміють, що живуть в українській державі й мають пристосовуватися.

У кого з президентів була найкраща українська?

— Найкраща ­літературна мова — у Петра Порошенка. Хоча він виріс у російськомовному середовищі. Певно, має здібності до мов. На Форумі українців він цитував напам'ять великий уривок із Василя Стефаника на покутському діалекті. Віктор Ющенко, хоч і україномовний, але уживав діалектизми.

Зеленський швидко опанує мову?

— Бачу, що це йому дається важко. Під час дебатів на стадіоні, навіть читаючи, вставляв "окружение". Він надто швидко звик говорити, тому українською йому це тяжко робити. Проблема — його російськомовне оточення.

Як би ви порадили Зеленському опановувати українську?

— Треба налаштувати свій мозок на неї. Українець легко перейде на російську, польську. А російськомовним важко перейти на українську. Наша мова — не східнослов'янська, поряд із білоруською й російською, а центральнослов'янська. Іван Огієнко говорив, що українець, який не чув російської, скоріше зрозуміє серба, ніж росіянина. Я колись бував у Сербії. Мав враження по інтонації й вимові, ніби чую українську.

Коли будете дивитися інавгурацію, хто у вас переважатиме — мовознавець чи людина незаангажована чистотою мови?

— Зеленський робитиме мовні помилки, я в цьому впевнений. Тому не дивуватимуся. Більше спостерігатиму за його ставленням до ритуалу прийняття влади, до руки на Пересопницькій Євангелії. Мені це важливо. А ще — його ставлення до українства.

Команда Зеленського насторожено сприйняла закон про мову.

— Бо в його команді — нащадки колонізаторів. Вони були заслані сюди, щоб Україну зробити губернією Росії чи заселити виморені голодом села.

У 1960-х попросити в київському транспорті прокомпостувати талон українською — це означало виділитися. Зараз мені вже ніхто не скаже: "Говорите на человеческом языке". А тоді могли. Або зі шпилькою: "Вот как вы хорошо говорите на украинском", — Іван Пилипович підсовує брошурку "Розмовляти українською мовою — престижно". — Тут пояснюю, що українська мова — не колхозна і не дєрєвєнська. Доведено, що вона багатша за російську, логічно побудована. Російська — законсервована. Через це важка. Прочитайте листи Івана Грозного — нічого не зрозумієте. Таке воно заплутане й нелогічне. Бо мова росіян — завчена.

Чому?

— Місіонери з християнського Києва йшли на землі, завойовані угро-фінськими племенами, навертали їх у свою віру. Ті переймали церковно-слов'янську мову від священиків через Святе Письмо.

1240 року сталася навала монголо-татар на Русь. Вони осіли цілими сім'ями. Та довго не протрималися. І прогнали їх на територію нинішньої Росії. Там вони почали гостро розправлятися з корінними жителями й насаджувати свою культуру і правила. Через тюркську фонетику росіяни м'яко вимовляють.

До вас зверталися від президентів, щоб навчили їх української?

— Президентів ліпше навчить жінка. У мові, як і в житті, вона може краще вплинути на чоловіка. З Віктором Януковичем займалася Марія Олійник — заступниця голови донецької "Просвіти".

Ви народилися в польському селі. Зараз — це Волинська область. Пережили полонізацію?

— Моя родина цього не відчувала. Наші сусіди були поляками. Одні говорили лише польською, а от сусід мого віку — українською. Мої батьки потім переховували його від УПА під час Волинської трагедії. Від нас він утік за Буг. Вважаю, що у Волинській трагедії винні поляки. Вони хотіли цю територію приєднати до Польщі, а ті були проти. Мій тесть — із Холмщини. Йому розрубали голову, бо противився, коли казали: "Маш биць полякєм".

Якими були стосунки між поляками й українцями у вашому селі?

— Там жили мирні колоністи. Поляки, як і росіяни, намагалися заселити своїми територію України. Стосунки складалися по-різному. Але не через людські якості, а політику — через оте ­зазіхання на територію.

Ви давно зареєструвалися у "Фейсбуку"?

— Шість чи сім років. Друкуватися ніде. На радіо "Культура" з мовознавцем Олександром Ткаченком 13 років вів передачу "Як ми говоримо". Політики торкатися не могли. А хотілося. Попросив онука створити мені сторінку у "Фейсбуку". Зараз маю понад чотири тисячі друзів. Інтернет — це щось надзвичайне. Щоб таке було в радянські часи! Я отут маю сто томів літератури, — витягує з кишені штанів зелену флешку. — Скачав син в інтернеті.

Соцмережі змінюють мову?

— Пишуть там в основному неграмотно. І то — поважні персони. Це свідчить про рівень освіченості людей. Мову творить не інтернет, а школа. А там більшість учителів не володіють мовою. Часто після занять переходять на общепонятний.

Основне в навчанні мови — розвиток мислення. Приходять студенти — знань трохи є, а мислення нема. Раніше за нас партія думала. А тепер люди мають самі це робити.

Які слова вас найбільше дратують у мові, яку чуєте?

— Наголос на "а" у слові "випадок". А ще страшенно не люблю "наразі". Воно діалектне, якесь польське, не вкладається в мою фонетику.

Мова якого регіону найбільш комфортна для вашого вуха?

— Якось в університеті нас послали збирати кукурудзу на Кіровоградщину. Поселили в сільських діда й баби. Як мені сподобалася їхня вимова! Мої батьки — волиняни. У Першу світову війну маму відселили на Житомирщину, батька — на Запоріжжя. Там він закінчив два класи школи. Засвоїв місцеву вимову, привіз її на батьківщину. Я від батька трохи її перейняв.

Іван Пилипович відповідає на телефонний дзвінок. Після розмови продовжує:

— Це я написав посібник з української для англомовних, — пояснює. — Ще підготував видання "Українська мова з нами" — для діаспори. У ньому також буде історія України та культура у вправах.

Що читаєте?

— Почав "Смерть у Києві" Павла Загребельного. Не все вже запам'ятовую, але смакую мовою.

Не стомлюєтеся?

— Стомлююся, коли нічого не роблю. Маю дачу із землею. Її треба копати. Саджу помідори, огірки. Захопився електронними книжками. За останній час перечитав їх більше, ніж за все життя, бо не мав де діставати друковані.

"Дід допомагав робити математику"

Іван Ющук народився 3 жовтня 1933 року в селі Чорників Володимир-Волинського району на Волині — тоді Польща. Батьки працювали в колгоспі.

Батько навчив мене читати, — розповідає Іван Пилипович. — Після смерті матері забрав його до Києва. Коли моя дочка у сьомому класі не могла розв'язати математику, то дід їй допомагав. Закінчив відділення чеської мови й літератури Львівського державного університету. Досліджував сербську літературу. Викладав у Київському педагогічному інституті іноземних мов.

Із 1994 року завідує кафедрою слов'янської філології Київського міжнародного університету. Професор. Дослідник Голодомору-геноциду українців 1932–1933-х.

13 років був ведучим програми "Як ми говоримо" на радіо "Культура". Очолював київське об'єднання товариства "Просвіта".

Вдівець. Дружина Людмила була філологом. Померла 20 років тому.

Донька Лариса — кібернетик, син Олег — програміст, живе і працює в Німеччині. Має чотирьох онуків та внучку.

Любить відпочивати на дачі й працювати на городі.

Живе у Києві.

Зараз ви читаєте новину «З усіх президентів найкраща мова — у Порошенка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 968
Голосування Чи повірили ви у Шевченка-тренера після матчів проти Сербії та Люксембургу?
  • 1) так, команда під його керівництвом прогресує
  • 2) ні, як не було віри, так і немає
Переглянути
Погода