У Львові відкрили безкоштовний готель для студентів-сиріт. Двоповерховий будинок розрахований на 12 мешканців. У ньому живуть восьмеро хлопців. На відкриття приїжджав мер Андрій Садовий.
Готель стоїть навпроти приміського вокзалу, у дворі, поряд із ветеринарною аптекою та складами ринку. П"ять років тому його звела мерія. У ньому ніхто не жив. Будівлю передали ченцям-селезіанам з Української греко-католицької церкви.
— Селимо в готель студентів, які не мають грошей винаймати квартири, — з отцем Степаном Тимощуком сходами піднімаємося на другий поверх. — Нашим хлопцям забороняємо куриво, розпивати спиртні напої, вживати погані слова. Правда, двоє курять. Із цигаркою виходять на вулицю.
Після вечері п"ять хлопців п"ють чай із печивом, за столом штовхаються. 19-річний Володимир Звадюк із села Лещатів Сокальського району Львівщини розливає чай. Хлопці жартують, що він — господиня. Усі навчаються на столярів.
18-річний Юрій Галич із міста Дубляни Жовківського району 3,5 року тому залишився без батька.
— У нашій сім"ї було шестеро дітей, я наймолодший, — розповідає в коридорі. — Останні 10 років у нас нещастя за нещастям. 2000-го пропав найстарший брат Василь. Увечері поїхав до Львова на комп"ютерні курси. Вчився в нічну зміну. Дотепер ніхто не знає, де він. Інший брат Богдан — інвалід. Батько працював землевпорядником. У нього тріснув серцевий тромб, раптово помер.
До нього підходить 19-річний Андрій Івахів із села Чишки Пустомитівського району. Його мати виховує трьох дітей.
— Моєму батькові чотири роки тому невдало зробили операцію на грижу, помер. Мама робить у кафе на Краківському базарі. Сестра вчиться на кравчиню, брат іще в школі. Мені тут добре, але не можу забути перше кохання. Ще зі школи любив дівчину з мого села, три з половиною роки зустрічалися. На інших навіть не дивлюся. Хочу, щоби вона повернулася.
18-річний Михайло Гриців із селища Гребенів Сколівського району Львівщини щовихідних їздить у село. Він вісім років тому поховав батька.
— Той застудився в Москві на заробітках. Помив голову, а на квартирі були протяги.
— У селі найтяжча робота лягає на мої плечі. На вихідні не знаю, шо в свої руки брати. Нема газу, треба рубати дрова, обкошувати поля. Хату добудовуємо, — розказує Михайло.














Коментарі