— Знайшла у дверях записку від листоноші, щоб прийшла на пошту по гроші. Виграні 250 гривень пустила на погашення боргу. Позичала собі на ліки. Бо ж пенсія всього 1,5 тисячі. Хоча маю вищу освіту і 50 років робочого стажу, — розповідає 78-річна Віра Бордюг із міста Олександрія на Кіровоградщині.
Вона на рік передплатила "Газету по-українськи". Відправила копію квитанції на адресу редакції. Виграла 250 грн.
— Мені газета дуже подобається. Має цікаві заголовки і гарний дизайн. Найголовніше для мене, що виходить українською. Щоразу передплачую на рік. Із кожної пенсії відкладаю потроху грошей. Я виписувала ще одну газету. Теж досить популярну. Але на наступний рік відмовлюся від неї, бо друкується російською мовою, — каже Віра Олексіївна.
Віра Бордюг родом із села Звенигородка, що входить до Олександрійської міської ради.
— Закінчила школу зі срібною медаллю. Мала "четвірку" лише з геометрії. Вирішила вступати в Одесу, — згадує жінка. — Це було 10 років після війни. Батько прийшов інвалідом. Мав розтрощену стегнову кістку. Періодично якийсь шматочок відходив, тіло наривало. Доводилося щоразу оперувати. Тато сказав матері, щоб позичила гроші й відвезла мене в Одесу. Бо я ж ніде не бувала, ніколи не їздила на поїзді.
Я обрала фармінститут. У вересні батька направили в одеський військовий госпіталь. Для мене був сюрприз, коли вийшла з інституту й побачила тата. Ми гуляли містом. А потім він дає мені гроші на ручний годинник. Це тоді було так, як тепер на машину. Каже: "Бери. Ти — наша гордість. Бо одна з 36 однокласників закінчила з медаллю школу". Я купила годинник "Зоря", досі зберігаю, працює. За всі роки тільки двічі здавала в ремонт.
Після інституту направили на Буковину.
— Там я познайомилася з Віктором, — говорить Віра Олексіївна. — Він був фельдшером в одному з сіл, приїжджав по ліки. Все йшло до весілля. Приїхав до моїх батьків, і ми з ним переспали. Згодом він якось почав сторонитися. Зізнався, що хоче поступати на хірурга. А його батько сказав: "Обирай — або одруження, або інститут". Він обрав навчання.
Я повернулася додому з психологічною травмою. Кілька років відходила. Досі важко про це згадувати. Працювала в аптеках Кіровограда та Олександрії. Віддавала себе повністю роботі. Тягала важкі ящики з ліками, мішки з содою. Підірвала здоров'я. Не змогла народити.
— Чоловіки траплялися, і були навіть ідеальні. Я не приховувала, що не зможу мати дітей, — додає Віра Бордюг. — Плакали, обнімали, цілували — і йшли. Один удівець просив, щоб хоч рік пожили, а раптом завагітнію. Відмовила. Не хотіла щодня труситися, що завтра може від мене піти.
8 
35413
Коментарі