Перша хата під червоною бляхою в селі Мацошин під Жовквою на Львівщині належить родині Вовкунів. Тут народився міністр культури і туризму Василь Вовкун, 52 роки.
Двоповерховий будинок зводила сестра Василя — Дозя з чоловіком. Обійстя на 80 сотих. У будинку — семеро людей: сім"я 55-річної Дозі та 76-річна мати міністра Ольга Василівна. Сідаємо на дивані під хатою.
— Правнуків з пеленок бавлю. Діти по роботах. Дочка в торгівлі, зять — столяр, внуки — лікарі в Жовкві. Я і Василю сина Святослава вибавила, — розказує Ольга Василівна. — Він, бідний, читав багато, по ночах не спав. Раз у другій ночі приходжу в його кімнату, а Василь над книжкою заснув. У дитинстві бронхітом захворів, 12 років його лікувала.
Вісім класів Василь закінчив у Мацошині. Хотів стати священиком. Коли сказав про це вчителям, за поведінку поставили трійку.
— Повела його в жовківську школу. Там дивляться: все "5", а з поведінки — "3". Кажуть, бандюга. А вже в другому семестрі його старостою вибрали.
У 16 років майбутній міністр вирішив стати журналістом. У школі описував визначні місця Жовківщини і носив у районку. Гонорари 2–3 крб. тратив на зошити. Сам повіз документи в університет ім. Франка.
— Що я могла йому допомогти? Батько його токарем на залізниці працював, 110 рублів зарплати. Я ще Дозю в торговельнім учила. Мала одну корову — продала би, але навіть не знала, кому можна заплатити у Львові. На журналістику було чотири екзамени, три здав на "5", а останній, англійську, на "2". Зле в нього було з англійською.
Якось проходив повз театр Заньковецької. Побачив оголошення, що там потрібно вісім хлопців у студію.
— Усе на "5" здав, поступив. Без нього тяжко було, бо все мені помагав, наче дівчинка. І поправ, і вишиті рушники любив на свята порозвішувати. Корову доїв, сам собі комірці пришивав.
На першому курсі Київського театрального інституту Василь привіз матері невістку, однокурсницю Лідія з Волині.
— Дитина між ними взялася. Кажу, нашо було так рано женитися. А вона мені в ноги падає: вибачте, каже, я буду слухняна Василю. Він просить: "Мамо, як мене вибавили, то і мені дитину вибавите". Кажу: "Як буде син — буду бавити. Як дочка — на Волинь везіть". Ото Святославчик і родився.
Той пан мене чекає. Дарує квіти, руку цілує
Розписалися Вовкуни у столиці, шлюб брали у Мацошині — таємно удосвіта. Ольга Василівна вийшла заміж за солдата Володимира — батька Василя. Каже, мріяла, щоб син зіграв військового.
— Кажу, ти в армії не був, зроби шось таке на сцені. Він шле телеграму з Чернівців, працював у театрі Кобилянської. Я беру Святослава — їдем. Василь там грає бідного солдата з села. Як то файно було! Біля мене якийсь пан сидить. "Чого ви, жінко, так плачете", — каже. А я зізнаюся, шо то мій син грає. Виходжу з театру, а той пан мене чекає. Дарує квіти, руку цілує.
Першу велику роль Василь Вовкун зіграв у театрі ім. Заньковецької у виставі "У неділю рано зілля копала". Він грав Гриця, Лідія — Марусю. На спектакль приїхали 20 людей із Мацошина.
Мати говорить, як син став міністром, почав бувати в рідному селі частіше.
— Коли приїде, то все на подвір"ї п"ять-шість машин стоять. Бо до нього і з Жовкви, і зі Львова паньство приїжджає. Любить вареники, перед приїздом нам із дочкою замовляє. Вдома не ночує, завжди в готелях. Раз лишився того літа, то каже: "Всьо, більше тут спати не буду. То кугут піє, то кури кудкудачуть — спати не дають".
Мати відмовляла сина від міністерського крісла. Казала, що посада ненадовго. Він і сам вагався.
— Але сказав: "Може, так увійду в історію?". Хоче, зак ше є на посаді, клуб в селі зробити. Уже фундамент залили, має плани зробити велику сцену. Каже, хоч би ше пару місяців протриматися.
Жінка показує стару дерев"яну хату, де виріс міністр. Там багато вишитих речей. Василь Вовкун колекціонує старовинні вишиванки, у студентські роки витрачав на них усі гроші.
— Не забуду, як давали сину народного. Стільки міністрів було і президент. Ющенко, як вручав йому, то каже: "То тобі, Василю, заслуга від мене і від твоєї матері".
1 
1
Коментарі