59-річний актор із Полтави Валерій Івакін шостий рік не грає в театрі. Після останньої ролі Воланда у виставі "Майстер і Маргарита" чоловіка розбив інсульт.
— Виглядатиму вас із балкона, бо двері в під"їзд на кодовому замку, — каже Валерій Олександрович по телефону.
Зустрічає на лавці біля під"їзду в кепці та сонцезахисних окулярах. У правій руці ціпок — після інсульту лівий бік паралізувало. Стіни в під"їзді розмальовані ромашками.
— Знаєте, де ромашки малюють? У дурдомі. Ото в нас тут справжній дурдом.
Трикімнатна квартира на третьому поверсі. Тримає кота і три кішки.
— Люсьєн, тобі не можна сюди. Іди до дівчат своїх, — проганяє пухнастого з кімнати.
Сідає на диван із білою оббивкою.
— Шість років тому запросили працювати в Російському незалежному театрі, одразу дали роль Воланда. Який актор відмовиться? Воланда я грав у парі з Віктором Авіловим, а Маргариту виконувала Ольга Кабо.
Віктор Авілов вважав роль Воланда містичною. Коли грав її, одягав два натільні хрести. Під час гастролей у Німеччині у нього двічі зупинялося серце. Помер від раку.
— Віктор любив випити, — хитає головою Івакін. — Не так щоб дуже, але є такий момент, коли треба зупинитися. Постійно мене в Москву кликав.
Згадує, як грав Воланда в місті Рибінськ Ярославської області в Росії.
— Перед виступом як завжди проказав "Отче наш". Відіграли, повечеряли, я рушив до свого готельного номера. Зранку виходжу з душу, голова закрутилася — і все. Хлопці спочатку стукали в двері, потім якось пробралися у номер. Приїхала лікарка, сказала, що в мене підозра на інсульт. Актор Андрій Федорцов повіз мене до однієї лікарні, потім до іншої, бо йому медики не сподобалися: вони не рятувати мене кинулися, а автографи брати у Федорцова.
Івакін півроку не вставав із ліжка. Його доглядав зведений брат Валерій. Із дружиною Сталіною, якій зараз 67 років, розлучився після 16 літ подружнього життя. 34-річний син Сергій працює вантажником, живе з матір"ю. 29-річна донька Олена безробітна.
— Я народився 1 січня, — потирає руки. — Бабуся любила казати, що моє життя буде як карнавал: постійно доведеться товктися. Так воно і сталося. Акторську спеціальність вибрав потай від батьків. Батько Олександр працював водієм у селі Багачівка на Харківщині, був перший на село баяніст. Матір Параска була бухгалтером. Обох уже немає в живих. Грати почав у шкільних виставах. Як тільки постановка — обов"язково Баба Яга або чорт. Героїв-коханців грати не любив. Бо такі ролі, як ото соплі на морозі. На акторський факультет інституту мистецтв у Харкові вступив із першої спроби. Коли прийшла бумага — наважився показати батькам. Мама подивилася та зітхнула: клоуном рішив стати. А я їй: "Мамо, це ж не циркове!"
На другому курсі Івакіна запросили вести дитячу програму на обласному телебаченні.
— Односельці дітям казали: "Ото Валєрка вчився, то тепер у тєлівізорі, а не бикам хвости крутить", — сміється.
Із дружиною Сталіною познайомився перед призовом до армії.
— Уперше побачив її на лекції з історії КПРС: волосся яскраво-руде до пояса. Як повернулася, у мене в голові ніби клацнуло — оце моя дружина. Мама її працювала в Полтаві. Вона захворіла, Сталіна поїхала її доглядати. Я — за нею.
У Полтаві отримав першу роль у театрі — Миколи в "Мартині Борулі".
Попередній Гоголь міг напитися та спати під деревом до ранку
— Між собою актори таку роль називають "голубая" — тобто ніяка. Вийшов грати в шароварах і смушковій шапці, а потім півночі плакав. Через акторство і розлучився. Зі мною жити — дурдом. Якщо ввечері граю серйозну роль — цілий день не їм, телефон вимикаю. Після вистави також зразу відійти не можу, прокручую все в голові. Стелла (так називає колишню дружину. — "ГПУ") сердилася, що я її не слухаю.
1999 року запросили грати Миколу Гоголя на Сорочинському ярмарку. Приїхав президент Кучма. Гоголь-Івакін зустрічав Леоніда Даниловича.
— Помилився та назвав його Леонідом Макаровичем. Президент мене поправив. Сказав: "Я не Макарович, але на звання твоє це не повліяє". Заслуженого дали 2003-го.
За роль Гоголя на Сорочинцях платили 100 грн за день.
— Грав без гриму, навідріз відмовився носа доліплювати. Гарно люди приймали. Іноземці пропонували по п"ять доларів, аби зі мною сфотографуватися. Я відмовлявся. Хлопці казали потім, що я дурак, можна було за ті гроші пива накупити. Я міру знав. Не так, як попередній Гоголь: міг напитися та спати під деревом до ранку. Тепер, хоч і хворий, продовжую репетирувати. Наступного року на 60-літній ювілей хотів би зіграти Яго в "Отелло" або короля Ліра. Тоді й помирати спокійно можна.
3 
35413
Коментарі
4