Із матір"ю журналіста Георгія Ґонґадзе 65-річною Лесею Теодорівною зустрічаємося в її квартирі у Львові напередодні дня народження сина. 21 травня йому виповнилося б 40 років.
— Діти, народжені від різних націй, мають дві крайності: генії або бездари. Вони не можуть жити спокійно, — Леся Теодорівна ставить на стіл щойно спечені сирники, домашню сметану, какао.
— У 1966 році я вийшла заміж. Чоловік Руслан забрав мене в Грузію. Ґія з"явився на світ у Тбілісі. У мене народилося двоє дітей. У них різниця — 20 хвилин. Я чула, як вони плакали. Та одного вкрали в лікарні. Сказали, що друга дитина померла. Я намагалася приховати це від Георгія. У п"ять років він довідався про брата від сусідів. Запитав: "Мамо, а де мій брат?". Кажу: "Помер". — "То чого ми на могилу не ходимо?". Довелося йому все розповісти.
Батьки з малим Георгієм розмовляли трьома мовами: грузинською, російською та українською. Ґія у два роки говорив усіма. Перше слово сказав грузинською: "алі" ("вода").
— Він пити хотів, — усміхається Леся Ґонґадзе. — Мав нахил до мов. У дитячому садку почав англійську вивчати. Бувало, вихователька у справах йшла на годину-дві, залишала на нього дітей. Він їм байки оповідав, фантазував. На Новий Рік його Дідом Морозом переодягали й водили від садка до садка, від школи до школи. Ґія якось казав: "Мамо, я більше не хочу бути Дідом Морозом. Можна, я буду Сірим Вовком?"
Георгій вчився у грузинсько-російській школі. Ходив до експериментального класу із дітьми-напівгрузинами.
— Коли йшов у школу, його перестрівали вуличні хлопці і вимагали данину, погрожували. Одного разу бився з вісьмома хлопцями із залізними палицями. Якби не вчитель-грек Олександр Аристотельович, невідомо, чим би все закінчилося. То був третій чи п"ятий клас. Ґія нічого не боявся, зруйнував у собі інстинкт самозахисту.
У сьомому класі Георгій став чемпіоном Грузії з легкої атлетики. Спорт забирав весь час, доводилося прогулювати уроки. Леся Ґонґадзе наймала приватних учителів.
— Один професор казав: "Мені шкода ваших грошей. Він не знає математики". Через спорт у нього розтягнулися вени на ногах. Він зовсім не розслаблявся. Підлітки курили-пили, а в нього завжди часу бракувало, навіть на дівчат. Йому, як спортсмену, давали талони на їжу. Він їх обмінював на гроші й мені віддавав. Не пам"ятаю, щоби прийшов додому з порожніми руками. Тварин любив. Узимку чужий пес під машину потрапив, приніс його додому. Хворих котів зносив, у хаті мало не морг був.
На дні народження Георгію дарували пластинки з байками та казками, книжки, одяг та взуття. Дід Теодор зі Львова вислав велосипед, бабуся Ольга — скрипку.
— День народження Ґії — свято зі сльозами на очах. Бо поряд не було другого сина, — зітхає Леся Теодорівна. — Ґія сам тарілки зупи не їв, кликав дівчаток і хлопців. Я традиційно пекла торт. Один випадок запам"ятала на все життя. Георгій у п"ятому класі, я сиджу на кухні — печу бісквіт. Приходить і каже: "Мамо, я, Обуладзе та Дулідзе завтра їдемо в Турцію. Обуладзе вичитав, що там захований скарб, більший ніж у графа Монте-Крісто. Ми його знайдемо, і тобі не доведеться так тяжко працювати". Я послухала, запитала, кому ж торт печу. Зранку він бере рюкзак і йде. Після уроків не повернувся додому. У школі вчитель каже: "Ґонгадзе, Обуладзе та Дулідзе сьогодні в класі не було". Ми з батьками тих хлопців підняли всі прикордонні застави, міліцію. Знайшли їх у порту в Батумі. Вони чекали, поки стемніє, аби сісти на корабель, що пливе в Турцію.
Хворих котів зносив, у хаті мало не морг був
Після школи Георгій вступив до Тбіліського інституту іноземних мов.
— Там училися діти найкращих батьків. А Ґія пішов у парусинових мештах за п"ять рублів. Стільки ж коштувала джинсова куртка, яку йому в поляків купила. Після першого курсу його в армію забрали. Служив в Ашхабаді в Туркменії. Спека — 50 градусів. Та він казав: якби не служив, не почувався б людиною.
Показує альбом із фотографіями Георгія.
— А тут він із першою дружиною Мар"яною (нині — дружина скрипаля Кирила Стеценка. — "ГПУ"). Рік після армії поїхав у Чернівці на фестиваль "Червона рута" й одружився. Ґія її сина виховував. Учився на другому курсі у Львівському університеті й працював на трьох роботах. У 37-й школі та в спортивній "Галичина" викладав англійську, у 12-й — фізкультуру.
На межі 1991-го і 1992 років у Тбілісі почалося повстання проти президента Звіада Гамсахурдія. Георгій приєднався до бунтівників.
— Узявся за автомат, коли вбили його товариша у білому халаті. Не побоявся снайперів на дахах. У Сухумі його поранили в руку — 26 осколків витягли. Після зникнення Георгія у вересні 2000-го на день його народження ходжу до церкви та ставлю свічку за спасіння душі — не за упокій. Не вірю, що його нема.
13 
1
Коментарі
1