— За місяць втратили двох відомих людей, — каже 62-річний Василь Король, голова села Мізяківські Хутори на Вінниччині.
Несе червоні гвоздики та вінок на похорон до 88-річного Олексія Гребіня. 9 квітня у селі не стало останнього ветерана Другої світової війни.
— Недавно помер партизан Василь Гунько, а тепер і Олексій Гребінь. На 9 Травня не буде навіть кому парад робити. Хто тепер дітям у школі про війну розкаже?
Опівдні біля будинку Гребінів зібралася сотня людей. Більшість стоять надворі, бо в домі бракує місця.
— Ісакович був добрий чоловік. Усе життя проробив начальником, але жив скромно, навіть машини не мав. Хату вистроїв невеличку на три комнатки, — згадує сільський голова. — Жив по принципу: не дам украсти комусь і сам не возьму.
Любов Циба, прийомна донька Гребіня, роздає хустинки і свічки.
— Люба — племінниця дружини покійного, — каже Василь Іванович. — Своїх дітей не мав. Із жінкою жили мирно, але вона постійно хворіла.
Небіжчика виносять на подвір'я. У труну поклали ордени Слави і Червоної Зірки. Ноги прикриті гвоздиками. Кажуть, ветеран любив ці квіти. Дарував їх дружині й доньці на всі свята.
Першими прощаються рідні та сусіди, які не йдуть на кладовище. Воно за 1 км від села. Труну везуть вантажівкою.
— Він активним був увесь час, — додає Василь Іванович. — З громадою ділив паї, відновлював дитячий садок. За два дні звонив до мого заступника та питав, чи зробимо дорогу на вулиці. Він і мене поставив на посаду. Як голова ради ветеранів на одному засіданні сказав, щоб молодьож ішла, запропонував мою кандидатуру.
— Готували обід на 50 осіб, а прийшли удвічі більше. Бачиш, татусику, як тебе люди поважали, — схлипує 53-річна Любов Циба. — Він мені хоть і не рідний батько був, но всігда називав Любушкою. Мене виховав і моїх трьох дітей, і правнука. Я осиротіла ще в дитинстві. Мій батько був родичем тьоті Люби, яка стала за маму. А Олексій Ісакович оженився на ній одразу після фронту.
— Ще три роки назад дєдушка приїжджав у Вінницю до нас дивитися за моїм 10-річним Вадіком, — каже онука покійного 29-річна Оксана Лебідь. — Водив його в школу, забирав. Сусіди всі дивувалися, що старенький, єлє ходить, а такий активний. Він із Вадіком усі уроки робив. Математику так легко пояснював, що не кожен учитель так зможе. Збирав гуморески. З газет вирізав їх кілька сотень. Зачитував гостям і сусідам. Його здоров'я підірвала погода. Помер дід раптово. Після обіду обірвався тромб на серці.
Олексія Ісаковича ховають на місцевому кладовищі біля матері. Присутніх запрошують на поминальний обід у кафе.
42 роки виконував думи та історичні пісні кобзар 81-річний Віктор Лісовол. 9 квітня його поховали на Новому міському кладовищі міста Вишгород на Київщині. Причину смерті родичі не розголошують. Його батько і старший брат не повернулися додому з Другої світової війни. Мати Надія навчила сина співати і грати на гітарі. Як бандурист Віктор Іванович дебютував 1971 року в столичному Музеї Тараса Шевченка. 2007-го видав збірку "50 пісень Віктора Лісовола". Кажуть, знав напам'ять півтисячі композицій.
1 
1
Коментарі