У Москві вбили знаменитого українського генерала

20 жовтня 1930 року в Москві розстріляли генерал-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника.

Військова діяльність генерала розпочалась, відколи 1913-го призвали до царської армії. За роки Національної революції з прапорщика російської армії став одним з найвідоміших командирів українського війська.

 

Смертний вирок йому виносили тричі. Першим розстріляти військового наказав головнокомандувач добровольчих військ в Україні князь Олександр Долгоруков 12 грудня 1918-го. Тютюнника обвинуватив в участі в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського.

На початку 1919 року смертний вирок Тютюннику пролунав у штабі Чорноморського коша військ Директорії УНР, проти якого він воював на чолі Правобережної Червоної армії, що налічувала лише 300 багнетів. Останній вирок Юрію винесла Колегія ОДПУ 3 грудня 1929-го.

12 лютого того ж року Тютюнника запросили на допит у Харкові, після якого арештували за "контрреволюційну діяльність". Тоді генерал викладав у Школі червоних старшин, співпрацював зі Всеукраїнським фотокіноуправлінням.

Ще 1923 року більшовики обманом виманили його з Польщі в Радянську Україну. Закликали очолити всеукраїнське повстання через підставну організацію. Той погодився.

Враховуючи його авторитет серед українців та українських емігрантів, вирішили не вбивати, а використовувати. За відмову співпрацювати пригрозили розстріляти дружину й маленьку доньку. Тому був змушений написати покаянний лист.

У розмовах зі слідчим 1929-го військовий не відмовився від своїх поглядів. Зв'язки з колишніми товаришами в антирадянській боротьбі не заперечував, але казав, що говорив із ними про неможливість збройного опору радянській владі у цей період. Щодо обвинувачень у тому, що він не повідомив про контакти, відповів: "Повідомлення ГПУ про будь-­кого – це проти моєї моралі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишнього міністра засудили за шпигунство

4 березня йому висунули обвинувачення у "пропаганді українського фашизму й приховуванні контрреволюційного елементу".

Розслідування справи тривало до кінця року. Вирок винесли з припискою: "Не виконувати до особливого розпорядження". Сподівалися використати генерала для фабрикування політичних справ. Він відмовився. Майже рік сидів у харківській в'язниці. Писав автобіографічні спогади – про свій рід, батьків, дитинство та юність, складав вірші.

 

"Дорога Олю! Насамперед вітаю тебе, "хазяйку" Галю і нашу любу мамусю з днем твого народження, бо хоч до 14 лютого ще цілі три тижні, та лист цей бодай успів дійти за той час до вас, коли тобі буде вже аж 12 років, – написав у січні 1930‑го доньці. – Бажаю тобі й усім вам цей рік прожити в добрім здоров'ї, тобі вчитися – йти в науці напереді своїх товаришок, як то було завжди. Галі добре "хазяйнувати" і також учитися – чом вона свого підпису на листі не поставила? Ну а любій мамі не дуже турбуватися, бо все на світі минає. Роботи їй навряд чи дадуть, але втрачати надії не треба. Як не треба дуже надіятися, щоб потім не розчаруватися. Додому кожного дня мене чекати не варто, звичайно, можна сподіватися, що як будемо живі та здорові, то знову будемо жити вкупі родиною".

Тютюнник писав сім'ї лише до серпня 1930 року. Після зв'язок з ним утратили. Про виконаний вирок його близьких теж не повідомили. До 1932-го дружина Віра Тютюнник-Левицька зверталася до органів з проханням повідомити про долю чоловіка.

Юрія Тютюнника реабілітувала Генеральна прокуратура України 1997 року.

×