"Можете приезжать, но учтите, что застанете меня в рабочей форме, — попереджує по телефону співачка Гізела Ціпола, 62 роки. — У меня померзли георгины. Сегодня рабочие придут выкапывать луковицы".
Будинок Гізели Ціполи, колишньої прими Національної опери та кращої Чіо-Чіо-Сан світу, в селі Гать Берегівського району на Закарпатті стоїть осторонь сільських хат. За ворітьми на клумбах порпається світловолоса жінка. Гізела Ціпола голосно говорить до неї угорською.
У будинку на підлозі лежать два пухнасті білі килими з вишневими квітами. На каміні — свічки, підсвічник-папуга, годинник та фото Гізели Альбертівни з чоловіком, диригентом Степаном Турчаком, який помер у 1988-му. Спілкуємося російською.
— Сюди мої племінники приходять дивитися телевізор, — розповідає Ціпола. — Ох, їх так багато! Іштван, Лоці, Шандор, Гізела, Катя, Єлизавета та Вільгельм. Три родини живуть у Гаті, інші — в сусідніх селах, на кордоні з Угорщиною. Нас було п"ятеро, залишилися лише брат і сестра. З їхніми дітьми я спілкуюся.
Ви виросли в цьому селі?
— Я тут народилася. У селі не було десятирічки, тому навчалася в сусідніх Берегах, потім — у Мукачевому та Ужгороді.
Співачка каже, що будинок стоїть на землях, якими колись володів її дід.
Ви їх викупили?
— Ні-ні, земля тут не продається, — заперечує співачка. — Творчі люди такого рівня, як я, можуть дозволити собі купити чи отримати її. Я тут народилася, тому мені її виділили. Довелося виписатися з Києва. Нерухомість можна мати де завгодно. А де маєш землю — мусиш прописатися.
Каже, кожні два тижні приїздила сюди з Києва, щоб контролювати будівництво.
— Одноповерховий особняк звели шаленими темпами — за рік. Він — сейсмостійкий, повинен витримати землетруси. Щоб збудуватися тут, я продала кілька квартир у Києві та заміський дім під столицею.
Жінка зізнається, що не любить міняти меблі та речі у своїх помешканнях. Майже всю обстановку привезла з Києва. На новій кухні все розклала, як у старій.
Уночі племінниця не спала, щось їй у грудях давило
До вітальні забігає рудий довговухий пес, вмощується на колінах хазяйки.
— Це Жужка, левретка театральна, — гладить Ціпола його за вушком. — Моя бабця була Жужанною, а це — Жужочка.
Дзвонить мобільний. Господиня виходить із кімнати. Довго розмовляє за дверима угорською. Згадує назву заспокійливих ліків — новопасит.
— Племінниця телефонувала, — пояснює вона. — Уночі не спала, щось їй у грудях давило.
Не нудьгуєте тут? — цікавлюся.
— Дитино, я зранку до вечора кручуся, як білка в колесі, — ховає телефон до кишені. — Доки не доведу все до ладу, не заспокоюся. Відпочиваю від стресів, лікую хребта. Нині артисти вже не псують своє здоров"я, як ми колись. Тепер лише роздирають рота до вух, показують набиті силіконом груди та створюють тріскотню, за якою ховають свою убогість.
Гізела Ціпола пішла з Національної опери 1994-го. 1995-го в Будапешті записала три компакт-диски із творами угорських композиторів. Відтоді вона не співає.
Справжньою естрадною співачкою Гізела Ціпола визнає лише Таїсію Повалій, зазначаючи, що "в живому" виконанні не чула її.
— Унікальних людей не цінують, — запевняє артистка. — Починаючи з Марії Крушельницької, однієї з перших Баттерфляй у світі. Її лише смикали й переслідували. Вона була не в національних кадрах. Я теж.
Чи давати співакам премії, вирішувало не керівництво, а доносчики, завербовані в театрі, каже Гізела Альбертівна.
— Я всіх їх знала. У верхах про артистів судили за розмовами цих нікчем. Ми співали, створювали образи, захищали честь країни, а вони нас знищували. Не називатиму прізвищ, але ці іуди досі працюють у театрі.
Песик зіскакує з колін Гізели Альбертівни.
— Моя робота коштувала мені здоров"я і купу нервів. Я навіть року відпустки не могла взяти, щоб народити дитину, — веде далі вона. — Після смерті чоловіка Степана Турчака залишила театр зі спазмованими зв"язками. Вони взялися мене морально добивати. Якби не пішла, залишилася б голою й босою!
Коли востаннє співали?
— Ох! — сміється жінка. — Нещодавно, на своєму новосіллі. Були друзі з Києва, ми трохи повеселилися.
До Гаті Гізела Ціпола переселилася у квітні. Із села майже не виїжджає.
— Хочу гуляти лісами, полями. Спілкуватися з родичами, заробляти гроші. Про мій бізнес не запитуйте — не скажу. Це наш секрет. Правда, Жужі? — чухає песика за вушком.
На дорозі зупиняється біле авто. Із нього виходить жінка в болоньєвій куртці. Вона схожа на Гізелу Альбертівну.
— Це племінниця, — каже співачка. — Ми викопуємо квіти.
2 
1
Коментарі
4