"Про голод знаю з розповідей бабусі й матері, — пише у листі до редакції Євдокія Прохорович, 73 роки, із міста Комсомольськ на Полтавщині. Жінка хоче, аби Голодомор 1932–1933 років визнали геноцидом українського народу. — Говорити вслух про таке не можна було. Тому розказувалося в колі сім"ї за закритими дверима. І так запало в пам"ять і душу, що й роки не витравили болі за загублені життя близьких. Я ні разу в житті не бачила могил моїх рідних. Мати не водила мене. А потім дізналася, що могил немає".
Дід по матері Архип Черевко був родовим козаком. Коли пішов на війну, удома залишилися двоє дітей: 2-річний Іван та 4-річна Оришка — мати Євдокії. Їх виховували прабаба з прадідом, бо мати померла під час третіх пологів. Дід Архип із війни не повернувся, загинув у бою під Карпатами.
— Коли почалася колективізація, місцевим активістам здалося, що прадід з бабою та онуками мали зайвий кусок хліба, їх розкуркулили, — пише Євдокія Прохорович. — Забрали майно, з хати вигнали. Мати вийшла заміж у село Худоліївка і врятувалася.
Материн брат Іван із прадідом та бабою вмерли з голоду. Невідомо, чи їх поховали і де.
— Розкулачили і батьків мого батька. Мати розказувала, що забирали все. Мій старший брат народився у 1931 році. То навіть ряденце з його колисочки забрали.
Родина вижила, бо баба вночі встигла закопати буряки. З колгоспу вона щодня потай приносила по півлітра молока, ділила на всіх.
— Бабця розказувала, як ходила на станцію Веселий Поділ за 35 кілометрів від села. Там під відкритим небом лежала велика купа кукурудзяних качанів, урівень з будівлею вокзалу. Її охороняли люди з гвинтівками. Вони слідкували, як виснажені, зголоднілі селяни наближалися, а потім починали стріляти. Стрільці потішалися над дикою картиною.
У селі Кам"яні Потоки Кременчуцького району Полтавщини народився чоловік читачки. У населеному пункті вимерла від голоду більша частина сімей.
— Більша половина хат були порожніми. У ці хати переселяли сім"ї з Росії. Село було обрусілим, мова стала незрозумілою. Правда, моя свекруха і її сім"я зберегли українську мову.














Коментарі