На вул. Каштановій столичного житлового масиву Троєщина у будинку №5 відкрили виставку картин вінницької художниці 30-річної Юлії Гушул. 10 фотокопій розвісили з першого по другий поверх. Вони там другий тиждень. Половину поцупили. На місцях, де були роботи, темні цятки від скотчу.
— У Ростові картини в під'їзді не провисіли б і два дні. Їх би знищили, порозмальовували. Коли приїхав у гості до брата і зайшов у під'їзд, дуже здивувався. Раніше такого не бачив. В Україні культурніші люди, ніж у Росії, — каже Іван Миколайович, 60 років, із Ростова-на-Дону.
Біля будинку безлюдно. У під'їзді зустрічаю п'ятьох. У кутку віник і блакитний совок. На сходах кілька розмальованих аркушів формату А3 і клей.
— Опана, — вусань мало не наступив на баночку з клеєм. Зиркає на картини, приклеєні до стіни, й вибігає з під'їзду.
У ліфт заходить 60-річний Микола Іванович у білій футболці й світлих штанях. Здивовано округлює очі, коли бачить усередині дві роботи із соняхами і кактусом.
Організатори виставки виносять дві пляшки шампанського "Французький бульвар". Ставлять на стіл три пластикові тарілки з бананами і персиками.
— Побігли стрибати по східцях і їсти банани, — крутиться під під'їздом русявий 4-річний Олесь. Він приїхав на виставку з батьками і братом Івасем.
Художниця Юлія — у коричневій футболці і жовтих штанях-"аладдінах". Тримає кілька фотокопій. Пропонує всім охочим взяти собі по картині та розвісити біля своїх квартир. Літнє подружжя просить одну. Обіцяють почепити у себе на дверях, мешкають у сусідньому під'їзді.
Коротко стрижена жінка років 55 тягнеться по малюнок.
— Дайте ще мені, повішу біля своєї квартири. Обіцяю!
Отримавши картину, шепоче на вухо іншій: "Коли треба, то й збрешу". Обидві тихо сміються. Беруть по келиху шампанського і сідають на лаву.
Художниця вмощується навпочіпки біля лави. Ставить автограф на кількох своїх роботах.
На вулиці +27°С. Люди ховаються у тінь. Дехто заходить до будинку. Піднімається східцями, розглядає картини на стіні.
— На моєму поверсі не повісили жодної,— говорить один з мешканців Самуїл Якович. — І взагалі всім наплювати, в яких умовах ми живемо. Усе тече. Труби потріскані, а всім до лампочки. Вийшов із кімнати — вода ллється. Кип'яток. Паркет знищений. Коли-небудь паперовий будиночок рухне. Дайте мені свою картину, — киває до художниці. — Приб'ю її цвяхами-соткою на дверях. Щоб наскрізь пробило і ніхто не вкрав.
Художниця виставкою задоволена. Раніше такі ж улаштовувала у під'їздах Вінниці й Івано-Франківська.
3 
1
Коментарі