На показ фільму Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" до Центру імені Леся Курбаса запросили Марію Матіос, 46 років. Вона представила цю стрічку в рамках проекту "Українські письменники про улюблені фільми". Іллєнко знімав "Білого птаха..." у рідному селі Матіос Розтоки, в Путильському районі на Буковині.
— У 1970-му мені було 10 років, — пригадує пані Марія. — А в нашому селі був філіал Голлівуда...
Вона сидить на сцені, нога на ногу, в м"якому шкіряному кріслі. Волосся на потилиці заколоте в "ракушку". На плечах, поверх довгої чорної сукні, — рожева хустина-павутинка з блискітками.
— Юрій Іллєнко з дружиною Ларисою Кадочниковою квартирували у хаті моїх батьків — Василя і Павліни, — розповідає пані Марія. — А в мене була своя роля: щоранку приносила їм у спальню по півлітровій склянці свіжого молока... Увечері у нашому дворі збиралася вся знімальна група: Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук, молодий Богдан Ступка, який грав бандерівця Ореста, брат Іллєнка Михайло, Костянтин Степанков, Вілен Калюта, Наталя Наум, Василь Симчич, Леонід Бакштаєв.
Михайло Іллєнко літував на їхній веранді, а 28-річний Ступка жив у сусідки — Єлени Петрюк.
— Він був красивий, як огир (молодий жеребець. — "ГПУ"), — сміючись, пригадує Матіос. — З чорним воронячим волоссям. Сусідка Єлена зараз така стара, що вже не пам"ятає, що було вчора. Але досі, коли приїжджаю, питається про Богдана.
Стара сусідка Єлена досі питається про Богдана Ступку
Вона каже, що й сама брала участь у масовці.
— На весіллі Дани і Ореста угробила постоли бабусі Гафії, які вона приготувала собі на смерть. То були постоли з такої тонкої шкіри, що на Тижні моди в Києві могли скласти конкуренцію речам від Караванської і Богуцької. Ті постоли розмокли від дощу, бо я не мала парасольки. Дощ на весіллі був штучний: пригнали кілька пожежних машин і поливали нас зі шлангів. Та бабусі довелося замовляти нові постоли. На щастя, — сміється, — знадобилися вони їй лише через 30 років.
Нас, дітей, змушували бігати і заглядати в камеру, — веде далі.— Бабця Гафія знялася в епізоді, коли жінки зав"язують спідницю над головою повії Вівді, яку грала Джемма Фірсова. А мої рідний дядько Юрко і двоюрідний Власій грали бандерівців. А потім, у 1989-му, дядько Власій організував у селі Народний рух. Потрапило в кадр і обличчя сільської вишивальниці на прізвисько Чікірда. Три її вишиті доріжки я досі зберігаю на своїй дачі в Осокорках. Там у мене є "гуцульська кімната".
У фільмі знімалось усе село, — продовжує. — Дітям платили по півтора рубля в день, чоловікам — по п"ять. Тим, хто ішов у воду, більше — по 10–12 рублів...
Пані Марія закінчила розповідати й спустилася в перший ряд. У залі було зовсім мало глядачів — зо 20. Почали показувати фільм.
— Он бабуся Чікірда! — вихоплюється у неї. У натовпі — старенька в білій хустині, лице зморщене. — Режисер вибрав її за філософське обличчя, — пригадує Матіос. — В її очах була така вселенська туга...
Коли почалися титри, письменниця раптом розплакалася. Витерши обома руками під очима, підійшла до столика випити води.
— 35 років дивлюся цей фільм, але плачу вперше, — зізнається. — Багатьох людей, які знімалися в ньому, вже нема.
Ведучий вечора Станіслав Сукненко дарує пані Марії букет фіолетових ірисів.
Події, змальовані у фільмі, відбувалися у 1937–47 роках у прикордонному селищі. Село Розтоки теж стояло на кордоні з Польщею, а належало тоді королівській Румунії.
— Третина людей у ньому мають прізвище Матіос, — розповіла пані Марія "ГПУ". — От щойно обрали сільським головою Василя Матіоса, уже втретє. Василь одружений із сестрою Івана Миколайчука Іванкою, яка, до речі, дівчинкою зіграла головну роль у фільмі "Тронка". За освітою вони з Василем обоє — метеорологи. Трохи пожили в Одесі, а потім повернулися в село. У них дуже гарне господарство. До них часто приїздять у гості Миколайчукові родичі.
Коли я отримала Шевченківську премію за "Солодку Дарусю", — продовжує, — мене розшукали Юрій і Михайло Іллєнки. Михайло казав, що від моєї книжки у нього три дні боліла голова. А Юрій досі виношує плани зняти "Солодку Дарусю". Часто бачимося і з Богданом Ступкою. Коли я жила в Чернівцях, Богдан із сином Остапом приїжджали на вареники.
Розтоки — найбільше і найзаможніше село в районі, — хвалиться вона. — Шкода лише, що закрили книгарню і вже нема краєзнавчого музею. Його колись організувала моя мама... Багато людей, дехто сім"ями, виїхали на заробітки до Португалії, Італії, Греції, США. Одна з моїх племінниць народилася в Іспанії. Її назвали Хулією. Бабця кличе її Юлією.
1959 — народилася у селі Розтоки на Буковині в сім"ї вчительки та колгоспника
1970 — брала участь у зйомках фільму "Білий птах з чорною ознакою"
1974 — надрукувала перші вірші
1982 — закінчила філфак Чернівецького університету
1983 — народився син Назар
1997 — переїхала до Києва
2005 — отримала Шевченківську премію за роман "Солодка Даруся", вийшла книжка "Щоденник страченої"
2006 — книжка "Містер і місіс Ю в країні укрів"
Брат Анатолій нині — прокурор, Олег — бізнесмен
4 
1
Коментарі