У столичному цирку готують новорічну програму "Айболить і Снігуронька". Її почнуть показувати 23 грудня.
Проходимо через кімнати з табличками "Осторожно! Хищники!", "Вход запрещен".
— Куди ви йдете, сюди не можна, — зупиняє 57-річний Володимир. Він 40 років працював у цирку повітряним гімнастом. Тепер відповідає за порядок на манежі.
Манеж обтягують сіткою. Двоє чоловіків підвозять клітку з тигром Батею. Двоє чоловіків підвозять дві клітки. В одній — три тигриці, в іншій — тигр Батя.
— Він злий і тупий, — каже Володимир. — Тигриці стараються, тренуються. А він тільки сидить і пасе, на кого гаркнути і покусати.
Дресирувальниця 30-річна Юлія Козирєва одягає маленьку сумку через плече. У неї кладе кульок із дрібно нарізаним м"ясом. Бере палицю із загостреним кінцем. Її чоловік Микола, 30 років, закидає ноги за перекладину — 10 разів качає прес.
— Випускай, — наказує Володимиру. Той відкриває клітку, у руки бере шланг. Якщо звір накинеться на дресирувальника, його відженуть струменем води.
— Батя, тримай, — Юлія подає тигру м"ясо. — Батя розжирів. Доки був карантин, сидів у клітці й лопав м"ясо. Мав хвіст — як шнурочок, а тепер — як канат. З"їдає за день 8–10 кілограмів телятини або свинини. Іноді — живих курочку і кролика.
— Тримаємо шість тигрів, чотирьох левів і двох леопардів, — розказує директор цирку Володимир Шевченко, 61 рік. Він підходить до тигра і гарчить. Той показує великі зуби, гарчить тихо.
— Тепер модно вдома тримати крокодилів, левів, змій. Це дурість! Мій батько дружив із бакинцем Левом Берберовим. Той виростив удома лева Кінга, який зіграв у фільмі "Незвичайні пригоди італійців у Росії". Кінг ріс у трикімнатній квартирі, мало рухався, хворів на рахіт. Якось вибіг на вулицю, там його застрелив міліціонер. Берберов узяв на виховання лева і пуму. У пуми почалася тічка. Збуджений лев скальпував його дружину і загриз 14-річного сина. Ми з дружиною Людмилою тримаємо хижаків удома до року. А тоді переводимо в клітку.
Лев Кубик пильнує за нами, широко розкриває морду, позіхає.
— Через такого самого, Володя 17 днів валявся в реанімації в Мінську. Врачі руки-ноги заштопують, і він лізе в клітку знову, — розказує дружина директора, дресирувальниця Людмила Шевченко, 62 роки. — Тигрові довіряти не можна. Можеш гладити 10 хвилин, а йому набридне і він вкусить. Лякаються, коли приходиш до них у обновці. Під час вистави побачать надувний шарік і сидять, як балбєси, дивляться.
Захисну сітку опускають. Людмила репетирує номер із чотирма дикобразами. Вони бігають по манежу в шерензі за сухарем із родзинками. Найменший Болик перескакує через бортик, тікає в залу. Його ловить жінка в білому халаті.
— Дикобраз може вдарити голками міцніше, ніж тигр зубами. Зіщуриться, а потім як вдарить боком, — закачує рукава, показує синяк на півруки.
Чорний козел Бодулай виступає з собаками Дашею і Глашею. Його годують білим хлібом.
— За булочку готовий продати душу.
2 
1
Коментарі