Валентина СИНИЦЯ, 51 рік, із Переяслава-Хмельницького на Київщині понад місяць шукала свою німецьку вівчарку 5-річну Рону. Втекла з дому, коли в неї почалася тічка. Господиня знайшли собаку за 130 км від дому.
— Рону ми купили 2014 року. Зробили щеплення, оформили ветеринарний паспорт. Собака не любить сидіти у вольєрі, тому в маминому дворі ходить вільно, — розповідає Тетяна Синиця, донька господині пса. — Мама працює на двох роботах і навчається в Запоріжжі. Коли на сесії, собаку глядить моя сестра. От тоді Рона втекла. У собаки почалася тічка, й вона вирвалася на вулицю. Думали, повернеться того ж дня. Але так і не прийшла.
Коли Валентина Синиця дізналася про зникнення пса, одразу повернулася додому.
— Обходили місто, обклеїли оголошеннями всі магазини. Марно. Минали дні й тижні, — говорить Тетяна. — Тоді одна жінка розповіла нам: "Бачила, як вашого собаку підгодовували робітники, які возять хліб на Черкаси. Чула, як казали, що завезуть його туди". Не могли повірити в таку дикість. З відчаю дала оголошення в черкаських групах любителів тварин. Того ж дня нам зателефонував 25-річний Сергій. Розповів, що побачив нашу Рону поблизу пожежного училища. Виглядала згорьованою, була забрьохана, бо тоді саме йшли дощі. Він має малого пса, але забрав додому й Рону. Викупав, розчесав. Мати хлопця нею милувалася, називала ведмедиком. Але батько був категорично проти великого собаки у квартирі. Сергій змушений був звернутися до черкаських зоозахисників, щоби вони знайшли для Рони нових господарів. Ті дали оголошення. Собаку зголосилася забрати жінка зі Сміли — Світлана. У них раніше теж була вівчарка, але вмерла від старості. Її донька школярка Анюта сильно переживала утрату. Щоб притлумити біль, взяли Рону.
Через зоозахисників Тетяна разом із матір'ю намагалися вийти на родину, яка забрала Рону. Давати контакти їй не хотіли.
— Нам сказали: є проблеми. Ми їх розуміли. Що можна подумати про господарів, собака яких опинилася за 100 кілометрів від дому? Значить, били, знущалися й вивезли. Я телефонувала Сергієві та зоозахисникам. Говорила годинами, плакала. Зрештою, мені повірили. Сергій погодився поїхати з нами до Сміли. Новим власникам Рони сказав, хоче подивитися, як живе його знайда. У місті маємо далеких родичів, у яких не гостювали років 20. Того дня нарешті навідалися.
Майже весь день Сергій вмовляв Світлану повернути собаку справжнім господарям.
— Вона не хотіла. Казала, що разом із донькою прикіпили всім серце до собаки. Назвали її Нікою і ніяк не могли натішитися. Говорили: "Пес прилаштований, чого вам переживати?" У відчаї ходили вулицями міста. Показувала фото Рони й питала, чи люди не знають, де живе власниця. Та врешті крига скресла. О восьмій вечора Світлана погукала забрати собаку.
Рона одразу кинулася до нас. Від радості стрибала, лащилася, лизала руки. Підбігала й до нових господарів. Анюта втирала сльози. Я обіймала її, і ми плакали разом. Пообіцяла, що привеземо їй цуценя, коли Рона народить. Тільки вона чомусь породистих хлопців ігнорує.
3 
1
Коментарі