— "Газету по-українськи" передплачуємо майже з початку її виходу. Її дуже любив мій чоловік. Довго виписували поквартально. А потом відразу на рік узяли і перемогли у розіграші, — розповідає 60-річна Світлана Періг із села Оленівка Могилів-Подільського району на Вінниччині.
Вона надіслала копію передплатної квитанції на адресу редакції "Газети по-українськи" і виграла путівку у санаторій "Діброва", що в місті Біла Церква на Київщині.
— Про виграш дізналася від свого колеги вчителя математики Валентина Максимовича, — говорить Світлана Павлівна. — Це було напередодні Дня вчителя. Він привітав зі святом, а потім каже: "Ви виграли путівку в санаторій. А ми вже теж давно виписуємо, але поки що нічого не вигравали". Я не повірила, поки ввечері не прочитали із чоловіком список переможців. У селі всі були шоковані.
— Чоловік дуже хотів поїхати в санаторій. Ми чекали своєї черги. Але він у березні раптово помер. 7 травня ми справили за ним сороковини. А через кілька днів мені подзвонили з редакції, що є путівка на 13 число. Я не знала, що робити. Мені в ті дні нічого не хотілося. Але дочка наполягла, щоб я поїхала. Мабуть, це так Бог дав, щоб я трохи відволіклася від похорону. Самій їхати не хотілося, а ні в кого з родичів не виходило. Погодилася моя сусідка Олена Вікторівна. Ми почали оформляти документи. Швидко пройшли медичне обстеження. Лікарі дивувалися, що путівку оплачує газета. У санаторії — прекрасні умови. Жили ми в двомісному номері з душовою кабіною, холодильником і телевізором. Приймали багато процедур. У вільний час їздили на екскурсії.
Світлана Періг викладала українську мову, зарубіжну літературу, працю і малювання. Була заступником директора школи.
— На пенсію вийшла за вислугою років, — каже Світлана Павлівна. — На той час мала маленьку дитину. Дашу я народила в 42 роки. Вона вже студентка. Навчається на вчителя молодших класів та англійської мови. Здала сесію на підвищену стипендію. Від першого шлюбу маю Олександра і Катю. Обоє живуть у Вінниці, там є шестеро внуків. Із другим чоловіком ми прожили майже 20 років.
Коментарі