Генерал-лейтенант міліції запасу 61-річний Іван Мотринець працює адвокатом. Має власну юридичну фірму "Фенікс". У великому кабінеті зберігає колекцію — 65 погрудь. Складає їх на каміні, облицьованому темними кахлями.
Господар вмощується у великому шкіряному кріслі, закидає ногу на ногу.
— Чотири роки тому робили тут ремонт. Знайшли на горищі бюст Леніна.
На шиї вождя зав"язаний червоний піонерський галстук. Вище висить портрет Сталіна, а поруч — фото самого Мотринця.
— А що, мав його викинути? — каже про Леніна. — Сталіна побачив у гаражі одного чоловіка — він закривав ним вікно від сонця. То унікальна робота — 1947 рік!
Ці бюсти недорогі. Ломоносова купив за 25 гривень, Блока — за 50. Гагаріна знайшов на базарі в Хмельницькому. Петро I — із Петербурга, а Наполеона знайомі з Лондона привезли. Папу Римського Івана Павла ІІ поляки подарували. А якось сидів у барі, підходить незнайомий чоловік: "Ви той Мотринець, що бюсти збирає? У мене є Маяковський".
Каже, що шукає Енгельса, Федьковича та Лесю Українку.
Ломоносова купив за 25 гривень
— Як не знайду, замовлю у 19-річного скульптора Назара Короля. Він виготовив для мене Немезіду в повен зріст. Я поставив її у своєму ресторані "Немезіда". Чув, що один майстер має Григорія Сковороду.
Як реагують на погруддя ваші клієнти?
— Ті, що приїжджають на джипах, частенько ігнорують. Прийшов один такий крутий, дивиться зверхньо. Мовляв, у тебе костюм від Вороніна, а в мене — від Версаче. Повів я його до колекції, питаю: "Хто це? А що про того знаєте?". Він і забув про свій костюм і туфлі. Але найприкріше за тих, хто не впізнає Степана Бандеру. Навіть напис "Україна — понад усе" не помагає.
Ще Іван Мотринець пише детективи. Коли пішов у відставку, видав автобіографічний роман "Время черного солнца".
— У ньому пояснив, чому звільнився, — каже.
1995-го він, тоді начальник УМВС у Львівській області, на знак протесту написав рапорт про відставку.
— Був не згоден із політикою міністерства, — пояснює. — Вчинив, як декабристи.
Питаю Мотринця, чи доводилося йому стріляти в людей.
— Ні, хіба що в повітря, — заперечує. — Злочини розкривають у голові. Я навіть у тварин не можу стріляти. На полювання з фотоапаратом ходжу. А ще на дачі люблю відпочивати. Маю чотири сотих городу, сад. Дачу з другом збудували. За три дні самі вимурували коробку.
Щодня встаю о шостій, — продовжує. — Годину роблю зарядку, потім бігаю п"ять кілометрів парком. На вихідних — десять. П"янок не визнаю.
З дітьми часто бачитеся?
— Донька Тетяна працює моїм заступником, керує поліграфічною фірмою "Фенікс-плюс". А син Євген — прокурор в обласній прокуратурі. Маю трьох онуків — Дарію, Владислава й Іллю. Ось фото висять. Усі троє минулого року народилися.
А дружина поверхом вище тримає фірму з нерухомості. З Ларисою ми, як у детективі, познайомилися. У її будинку пограбували квартиру. Я ходив, опитував сусідів. В одній квартирі двері відчинила вона.
1945, 20 червня — Іван Мотринець народився в селі Гукливий Воловецького району на Закарпатті
1970 — закінчив Львівську школу міліції, дільничний інспектор
1974 — одружився з філологом Ларисою; народилася донька Тетяна, зараз — поліграфіст
1975 — закінчив юридичний факультет Львівського університету
1977 — з"явився на світ син Євген, зараз — прокурор
1982 — начальник Залізничного райвідділу міліції у Львові
1992 — начальник управління МВС у Львівській області
1995 — написав рапорт про відставку; створив юридичну фірму "Фенікс"
2002 — почав збирати погруддя
2 
1
Коментарі