Десь раз на місяць мені хочеться повіситися. Взяти мотузку й повіситися тихенько де-небудь у лісі, щоб рідні не знали й не дуже переживали. З ким не буває: пішов і не повернувся.
Але завжди щось заважає. Якісь дрібниці: хороша пісня по радіо, приємна розмова, вдала стаття, мандарини, якийсь дурнуватий жарт чи велика чашка какао (три ложки на 200 мл молока). Щось, що допомагає сказати: "Хай йому грець!"
Однак цього разу нічого приємного не відбулося, і я все частіше почала переживати, що на вулиці туман, сиро та холодно. Крім того, за останній місяць сталися неприємності, що їх можна порівняти з крахом імперії чи падінням неба. Я переїхала з району, де жила з дитинства. Розлучилися мої батьки, помер дід, я зламала два ребра. Ще й сесія на носі... За підсумками прожитого мною жовтня можна знімати кіно "Що таке погано і як з ним боротися".
Після солодкого світ мені завжди здається кращим
Прокидатися не хочеться, але треба. Треба йти на роботу, щось дарувати ближнім, травити анекдоти. Одне слово — жити далі.
Приходжу якось вранці, а на моєму робочому столі на серветці лежить чверть апельсину, вівсяне печиво з маком, шматочок тортика та цукерка "Шедевр". Виявляється, вчора у нашій редакції було невеличке свято і якась добра душа мене пригостила. Ще не день святого Миколая, а мені дарують цукерки. Після солодкого світ мені завжди здається кращим, привітнішим. Ось вона, моя дрібниця! Саме цей десерт о дев"ятій ранку змусив мене сказати: "Прорвемося!"
Дякую комусь.
2 
1
Коментарі