Руслан Вєздєнєцький важить 190 кілограмів

 

30-річний Руслан Вєздєнєцький із міста Хмельницький набрав вагу після курсу гормональної терапії. Чоловік важить 190 кг при зрості 197 см.

— Я до першого класу був таким, як усі. Потім мені невдало зробили операцію. Кололи гормони. Із того часу почав повніти.

Кілька місяців Руслан займався боксом, щоб скинути зайві кілограми.

— В армії не служив, — продовжує чоловік. — Коли призивали, важив десь 110 кіло. Але не в тому справа. Заплатили кому треба — і не пішов. Це ж даремно втрачений час — служба.

Вєздєнєцький живе в однокімнатній квартирі. Помешкання йому дісталося від батьків. Вони померли 2002 року. У матері виявили рак крові, за кілька місяців у батька зупинилося хворе серце.

— Вибачай, у мене тут ремонт, — заходить до кухні. — Але який то ремонт? Так, дещо підбити, прикрутити. Он, у кредит узяв холодильник.

У кімнаті біля вікна чотири масивні табуретки — три дерев"яні й залізна.

— Ще покійний батько змайстрував, — каже Руслан. — Він у мене зварювальником був. Не кожен стілець витримає мою вагу. Якось у знайомого сів у крісло. Воно затріщало й розламалося. Тепер завжди рукою перевіряю стілець на міцність.

Чоловік працює в обласній лікарні слюсарем кисневих установок. Підключає 50–90-кілограмові балони в реанімаційному відділенні й операційній.

— Не завадило б скинути кілограмів 40, — говорить. — На роботу ходжу пішки. Трохи важко. Навесні почав їсти більше салатів.

Дієт Руслан не дотримується. Їсть майже все, що можна купити на тисячу гривень зарплатні.

Виведи глисти — і сама такою станеш

— Макаронів не люблю, — зізнається Вєздєнєцький. — Найбільше подобаються борщ і капусняк. Я смачно готую. Думаю, жінка так не зможе. Чоловік вкладає у страви душу. На друге їм каші або картоплю. На зиму сам роблю закрутки: огірки, помідори, салати, варення. Якось спробував не їсти хліба. Через три дні такої дієти не міг котити балона на роботі. Упадок сил, а результату ніякого. Пробував бігати. Але бажання швидко зникло.

Одяг купує на місцевому речовому ринку.

— Це єдине місце, де можна придбати підходящі речі, — розповідає Руслан. — Іноді шию в ательє. Але там ціни ломлять. Із взуттям проблем немає. У мене 47-й розмір ноги. Такі туфлі, кросовки чи кеди на базарі розбирають не скоро.

Нині чоловік сам. Каже, що кілька місяців тому розійшовся з дівчиною. Згадує про неї неохоче.

— Деякі жінки мені не подобаються, а деяким я не догоджу. До 20 років соромився роздягатися на пляжі, — визирає у вікно. — Потім пішов на Південний Буг. Якась дівчина вигукнула: "Ого, який великий хлопчик!". А я кажу їй: "Виведи глисти — і сама такою станеш". Нав"язливої ідеї женитися не маю, — додає. — Але якби зустрілася хороша людина, то чом би й ні?

Каже, що не зачиняє вхідних дверей, коли залишається вдома.

— А що вкрадуть? — дивується. — Хіба мене. Та нехай спробують винести.

1977, 26 листопада — Руслан Вєздєнєцький народився у м. Хмельницький
1984 — після невдалої операції та курсу гормональної терапії почав набирати вагу
1992 — закінчив 9 класів хмельницької школи N18, вступив до профтехучилища N11, вивчився на монтажника радіоапаратури
1993 – почав займатися боксом, за кілька місяців покинув
1997 — влаштувався на роботу до обласної лікарні
2002, 7 вересня — від раку крові померла мати Любов Федорівна
2003, 2 липня — від сердечного нападу пішов із життя батько Василь Іванович

×