У вівторок у Вінниці ховали шістьох людей, які розбилися 5 грудня в аварії під селом Райгород Немирівського району на Вінниччині. Тоді загинули десятеро.
В обласному центрі 8 грудня прощалися із 39-річним Ігорем Дмитренком, 21-річним Іваном Гончаром, його матір"ю 45-річною Тетяною Гончар, 55-річною Людмилою Горбачук, 68-річною Анастасією Куліковською та 52-річною Тетяною Квасніцькою. Ще чотирьох хоронили в інших містах — Олександра Дмитренка, 50 років, батьки забрали у село Чернятин Жмеринського району, подружжя Миколу та Людмилу Ковальчуків також повезли у Жмеринський район. За 53-річною Любов"ю Якубиною приїхав чоловік із міста Новодністровськ Чернівецької області.
У суботу ці люди поверталися з релігійного зібрання у селі Ватутіно Черкаської області. У вантажному мікроавтобусі, розрахованому на п"ять пасажирів було 12 людей. Більшість із них були родичами. Живими залишились наймолодші — двоюрідні сестри 17-річна Юлія та 19-річна Валентина Дмитренки. Їхні батьки загинули, коли у мікроавтобус врізався причеп вантажівки.
З 9.30 до місця, де збирається релігійна громада, починають сходитись люди. Під"їжджають автівки. Жінки у яскравих тонких хустках тримають вінки та живі квіти.
Катафалки привозять одну за одною труни. Вони різної форми та кольорів — оббиті синьою та фіолетовою тканиною, бордові, червоні, прикрашені золотою парчею.
— Ми з чоловіком Томом приїхали з Америки ховати маму, — розповідає 35-річна Тетяна Ніфоратос, дочка Анастасії Куліковської. — Вона гостювала в нас два місяці. 1 грудня повернулась в Україну. А через п"ять днів загинула. Ми відразу прилетіли швидким рейсом.
Живими залишились наймолодші
— Не можу до тями прийти, — плаче 64-річний Григорій Горбачук, — ховаю дружину Люду. Сини наші дорослі живуть у Аргентині та Канаді, не встигли приїхати.
— Юля Дмитренко та Ваня Гончар їхали до Гайсина у іншій машині. Той водій Валентин Погрібняк вирішив залишитись у Гайсині. То ще троє людей пересіли в мікроавтобус до Ігоря Дмитренка, — розповідає одна з прихожанок. — Дівчина сіла ззаду за сестрою Валею. Одягнула навушники, слухала музику і заснула. Отямилась у лікарні. Їй нічого не сказали про смерть батька і дядька. Заспокоюють, що усі у лікарні.
Перед приміщенням ставлять 10 лавочок. Кладуть шість трун. На інші лавочки сідають близькі та знайомі. Пастор Михайло Якобчук каже:
— Дорогі друзі, наберіться мужності. Перед нами тіла братів і сестер наших, вони всі різного віку. Нам випала доля стати учасниками трагічної події. Давайте помолимось за тих, хто залишився, хто в тривозі. Це служіння по померлих та в ім"я Ісуса Христа. Я попрошу, дорогі родини, тримайтесь. Хай благословить вас Бог пережити це з надією до Господа. Нехай він потішить їхні серця, всіх дітей та батьків.
Ніхто не плаче, усі співають "Пусть отдохнут от трудов праведных". Близько тисячі людей їдуть на кладовище.
Могили викопані поряд. Труни по черзі заносять на цвинтар. Прощаються з кожним. Тільки потім заносять іншу труну. Матір і сина Гончарів ховають разом.
— Таня Гончар дала нам землю. Коли я хотіла віддати гроші, вона сказала, що це мені подарунок від Бога, — розповідає 56-річна вінничанка Галина Калина. — Тетяна виховувала сина Ваню сама. Він був дуже хорошим хлопцем, богобоязнєнним. Піклувався про неї. Був живий після аварії, у свідомості, постійно повторював "Господи, помилуй!". Вночі у лікарні помер.
У водія Ігоря Дмитренка залишилось семеро дітей. Його 13-річна донька Аня каже, що у їхній родині бачили видіння.
— Того дня, коли наші їхали на збори, мені привиділося, що по полю їде комбайн, жне та зриває жовті колоски, а зелені залишає, — переповідає Аня слова родички.
У середу, 9 грудня Юлію Дмитренко перевезли у Вінницьку обласну дитячу лікарню. Її сестру Валентину залишили у Немирівські райлікарні — дівчину не можна транспортувати. Вона у комі.
2 
1
Коментарі
1