— Лікарі у реанімації не розуміли, чому я з Вадимом. Знайомі говорили: "Для чого тобі це треба? Ти молода, знайдеш собі когось". Та я вірю, що Бог не просто так послав мені багато випробувань. Знала, що не здамся, — каже 28-річна Альона ТИМОШЕНКО із селища Гребінки Васильківського району на Київщині. Зі своїм однолітком Вадимом УШАКОВИМ побралася після того, як він підірвався на міні під Авдіївкою на Донеччині. Чоловік прикутий до інвалідного візка. Не розмовляє.
— Раніше була одружена, — розповідає Альона. — 2013 року народила доньку Поліну. Коли лежала у пологовому будинку, познайомилася з однією дівчиною. Потоваришували. Згодом вона запросила похрестити її дитину. Тоді я й зустрілася з Вадимом. Спілкувалися з ним, як друзі. Коли я розлучалася, він дуже мене підтримував. Подружився з моєю донькою. Навіть не зрозуміла, як наші стосунки переросли у щось більше.
Закохані рік зустрічалися. 2016-го вирішили жити разом.
— На п'ятий день Вадима забрали в АТО, — згадує жінка. — Не хотіла відпускати. Але він сказав: "Ховатися чи відмазуватися не буду". Кожні півгодини говорили по телефону. Його побратими жартували: "Треба слухавку до вуха примотати". Коли Вадим був на позиції, я лежала з телефоном в обнімку. Дзвонив о п'ятій ранку. Казав, що все добре, і я засинала. Так тривало вісім місяців. Потім Вадим пішов у наряд і не передзвонив. Слухавки не брав, на повідомлення не відповідав. Почала телефонувати всім хлопцям, чиї номери в мене були. Один із них мені сказав: "Не переживай. Головне, що він живий". Невдовзі командир повідомив, що Вадим підірвався на міні. Сказав, йому надали першу допомогу і відправили у Дніпро.
Від поранення в Ушакова розірвалася щока і тріснула щелепа.
— Після трагедії Вадим попросив побратимів не говорити про це ні мені, ні батькам, — продовжує Тимошенко. — Сама знайшла його у лікарні. Він був у комі, підключений до апарату штучної вентиляції легенів. Поранення було нескладним. Та дорогою до госпіталю в нього зупинилося дихання. Це дало ускладнення. Вадим не розмовляє і не може самостійно пересуватися.
Невдовзі Ушакова відправили до Одеси. П'ять місяців він лежав у реанімації.
— Перед війною Вадим кликав заміж, та я просила почекати. Після поранення уже сам мене відмовляв. Хотів, щоб знайшла здорового хлопця. Та я не збиралася лишати коханого, — говорить Альона. — Волонтери викрали Вадима з реанімації. Купили для нас обручки та вишиванки. В Одесі скористалися послугою "одруження за добу". Всі були проти. Та я люблю Вадима, бо він світла і добра людина. За нього варто боротися.
Зараз Ушаков проходить лікування у науково-практичному центрі нейрореабілітації "Нодус" у Броварах на Київщині.
— Лікуємося там безкоштовно, — каже жінка. — Чоловіку вживили під шкіру помпу, яка вприскує препарат для зняття спазмів м'язів. Подібну операцію в Україні робили вперше. Матеріали коштували 594 тисячі гривень. Гроші збирали всією Україною.
Після реанімації в нього одна нога була настільки скручена, що не діставала до підлоги. Тільки через рік уперше зумів стати на підлогу обома ногами. Вдома ми з мамою Вадима щодня водили його по кімнаті попід руки. Косо, криво, але йде. Лікарі кажуть, що він може відновитися, але для цього потрібно упродовж тривалого часу регулярно займатися.
Моя мала його дуже любить. Питає: "Коли вже Вадимчик приїде? В нього, мабуть, ніжка і щічка болять? Ну нічого, лікар зробить укольчик, і все буде добре". На своїх малюнках зображає нас із нею, свого тата і Вадима.
"Вгадувала три букви. Потім могла зрозуміти потрібне слово"
Щоби спілкуватися з Вадимом Ушаковим, його дружина Альона Тимошенко вигадала власну методику.
— За поглядом та стогоном розуміла, що Вадим чогось хоче. Казала: "Якщо в тебе болить нога — закрий очі. Якщо ні — не закривай". Треба було поставити тисячу питань, і лише одне попадало в точку. Потім ми почали по алфавіту спілкуватися. Я питала, на яку букву починається те, що хоче сказати. Називала літери, на потрібній він мене зупиняв. Угадувала три перші букви. Потім могла зрозуміти потрібне слово. Так ми спілкуємося навіть по телефону. Лікарі кажуть, мова може повернутися до Вадима, але потрібні щоденні заняття з логопедом. Щоб не перенавантажувати мозок, поки вирішили це відкласти. Зараз у пріоритеті — поставити чоловіка на ноги. Бо якщо м'язи утратять тонус, то вже нічого вдіяти не вдасться.
5 
35413
Коментарі