— Максимкові багато уроків задали. Він так, бідося, мучиться, — 66-річна Стефанія Балко відчиняє броньовані двері однокімнатки у львівській "хрущовці". Вона у піджаку класичного крою. Сиве волосся, закручене в ґульку, перев'язала бордовим шарфом.
Її онук 10-річний Максим Білецький із 7 років пише вірші. Видавництво "Манускрипт" видало його збірки "Я хочу знати все про Україну" та "До Господа лину молитвою я…" Торік на львівському Форумі видавців у нього за 200 гривень купив книжку Арсеній Яценюк — тепер прем'єр-міністр. Хлопця називають наймолодшим поетом Львівщини.
— Доброго дня, мене звати Максим Білецький, дуже приємно з вами познайомитися, — вітається на кухні. Він невисокий, білявий. За столом робить домашнє завдання з математики. У зошиті охайно записані рівняння.
— Вірші складаю, коли маю гарний настрій, — підводиться зі стільця Максим. — Пишу про все — про Україну, козаків, про Бога, сни, бабусю. От голубка звила гніздечко біля нашого вікна — я написав, — показує на дерево навпроти вікна. На гілках видно гніздо. — А ще було таке — мій однокласник украв у мене ручку, і я увечері склав про це вірша: "Пильні будьте, любі друзі, речі свої бережіть, бо наш К. все ковтає, що в портфелі лежить", — декламує. — Крадієві не дуже сподобалося.
Максимова бабуся два роки тому оформила над ним опікунство. Матері після народження дитини дали інвалідність через психічне захворювання, позбавили прав виховувати сина. Батько два роки тому зник безвісти.
— Донька Ірина пізно вийшла заміж, вибрала Романа. Я їй пояснювала, що він пияк, ніде не працює, — гладить онука по голові Стефанія Балко. — Жили вони у Судовій Вишні Мостиського району в нашому будинку. Але Ірині щось поробилося — почалися психічні напади. Відправили на лікування у психіатричну лікарню. Зараз живе у Львові в старій квартирі моєї тітки. До Максима приходить раз-два на тиждень, приносить фрукти, солодке.
Спершу хлопчика взяв на виховання батько. Жили у якійсь хаті в селі Двірці Сокальського району, недогодовував його. Привезу бананів, фруктів, а зять усе викине, ногами розтопче. Пив дуже, не працював ніде. А потім поїхав чи на заробітки, чи куди — і досі немає його, в розшуку. Тоді суд дав мені опікунство.
Хлопець навчається на "відмінно". Найбільше любить уроки з української мови, літератури та фізкультуру.
— Півроку тому ходив до іншої школи. Там його били діти, — Стефанія Михайлівна наливає окріп у чашки з пакетиками чаю. — Колишній друг носа розбив, прийшли батьки. А вони багатії, на їхню сторону вчителька стала. Я забрала дитину — й у іншу школу. Там клас слабший, Максим виділяється — його портрет на дошці пошани висить.
Питаю школяра, чи сумує за батьком.
— Мені тато одного разу приснився — у мене вибачення попросив, — Максим опускає очі, крутиться на стільці. — Я вірша написав про це. І за мамою здоровою сумую. Я всі іграшки та книжки віддав би, аби тільки вона одужала.
1 
1
Коментарі