Аромат цигарок "Кептен Блек" ще на сходах цирку засвідчив, що дресирувальник Володимир Шевченко, 59 років, уже на місці. З ними він не розлучається.
Двері гримерки Шевченка, позначені стилізованим левом, відчинені. Ще від сходів видно циркову афішу з ієрогліфами. Хазяїн, одягнений у яскравий светр і штани в смужечку, з цигаркою, встромленою у мундштук, сидить на дивані, вкритому пледом "під леопарда". Розмовляє з якимсь чоловіком у костюмі.
— Сідайте, — вказує на крісло і повертається до перерваної розмови. На стінах — афіші з різних країн і фотографії подружжя Шевченків.
Віддамо їх до зоопарку — на пенсію
У дресирувальника гасне цигарка, він припалює її. На правій руці зблискує великий золотий перстень із зображенням лева. На лівій — масивний дорогий годинник. Обличчя, обрамлене темним волоссям до плечей, із сивими пасмами, — трохи втомлене, погляд — вимогливий.
Ще минулої зими ви казали, що збираєтеся піти з манежу...
— У вересні розпочнеться ювілейний сезон: відзначатиму 60-річчя та 45-річчя творчої діяльності. Тоді й закінчу виступи. Ми з дружиною готуємо собі заміну — Юлію та Миколу Козиревих. Створюємо для них номер з молодими левами й тиграми.
А старих "кицьок" куди подінете?
— Вони своє відпрацювали, грубо кажучи, окупилися. За домовленістю віддамо їх до зоопарку — на пенсію. З 2000-го працюю як художній керівник Національного цирку. Залишуся на адміністративній роботі, та на манеж уже не виходитиму. Я довго працював із дружиною. Наша циркова вистава будується на стосунках між Людмилою та хижаками, мною і ними та мною і Людмилою. Ця формула ніколи не змінювалася. Змінювалися тільки номери й тварини: їх через наші руки пройшло понад 130. Кицьки працювали по 15–17 років — це дуже довго. Зараз виступає левиця Ельза, якій виповнилося 18.
Ваш батько також дресирував хижаків...
— До війни він виступав гімнастом, потім почав дресирувати ведмедів та левів. Леви й тигри вабили мене з дитинства. Вперше зайшов до клітки з хижаками в сім років. Батько натаскував мене на двох молодих левицях. У 14 років уже працював сам — з левицями. Ведмедів не брав. Он фотографія батька висить, — показує на чорно-білий знімок, з якого усміхається чоловік у компанії з ведмедем. — Це фото 37-го року. Тоді батько вперше посадив ведмедя на мотоцикл.
На манежі ви жорстка людина...
— А яким бути чоловікові поряд з молодою, чарівною жінкою? Людмила — м"яка, а я мав бути жорстким, жлобуватим таким, нахабним. У житті, — сміється Шевченко, — я добродушний. Це я сам про себе так думаю. У манежі головне — ми, а тварини — це наше самовираження. Багато років наш дует був у п"ятірці найкращих дресирувальників світу, — хвалиться він. — А чотири роки — першим! 1981-го в Мілані збирали по 20 тисяч глядачів, у Римі — 28 тисяч. Тоді зробили номер із 18 тиграми та левами в одній клітці.
Батько натаскував мене на двох молодих левицях
Робили й зовсім несумісні речі: поруч у нас працювали тигри та коні. Нині намагаюся відтворити цей номер, але тварини часто не можуть повторити те, що робили до них. Хижаки по-різному контактують зі мною та Людмилою. Поруч із левом Юлієм, який працював зі мною 14 років, міг хоч спати.
Мабуть, відчуватимете ностальгію за манежем.
— У принципі, я готовий піти. Головне було себе вмовити. Хоча є кілька пропозицій із Росії. Адже ми все життя працювали в "Союзгосцирке". Довго не могли вийти звідтіля: не мали грошей, щоб викупити атракціон і тварин. А коли шість років тому зробили це, зрозуміли, що треба зупинятися. Максим Нікулін запрошує нас попрацювати хоч два місяці перед відходом. Кличе і цирк Санкт-Петербурга — улюблений, бо там минули моє дитинство та юність.
На що витратите вільний час? Може, зробите ремонт у квартирі?
— Ремонт — це "битовуха": вона буде все життя. Якщо розпочав ремонт на дачі — він триватиме вічно. Людин батько — будівельник, у них це в генах. Вона весь час щось ламає, переставляє. Але це — її проблеми.
У вас є солідний кабінет, спільна приймальня з директором цирку. Але частіше вас можна застати тут, у гримерці.
— Це дуже зручно: всі гримерки — на одному поверсі. Не треба бігати, когось шукати. Кабінет — для офіційних зустрічей.
Я мав бути жорстким, жлобуватим таким, нахабним
Гримерку залишать за вами?
— Уперше я оселився в ній 1969 року. Відтоді вона моя. Змінювала тільки номери — спочатку була N13, потім — N12-А. Що далі буде, не знаю. Але іменної таблички тут точно не буде.
На прощання влаштуєте гала-виставу?
— Авжеж, хоч ювілеїв не люблю. Мій день народження — 31 липня — випадав на період, коли всі цирки не працюють, — сміється. — Мене завжди це влаштовувало.
Виходячи з гримерки, він дістає чергову цигарку "Кептен Блек". Запалює, і в хмаринці солодкавого диму прямує до манежу, де чекають артисти.
1946 — народився в Омську в родині циркачів
1960 — уперше самостійно вийшов на манеж — у Харкові
1963 — у Московському цирковому училищі познайомився з майбутньою дружиною Людмилою
1966 — вони одружилися у Мурманську
1968 — Уфа: перший вихід на арену подружжя дресирувальників Шевченків
1975 — заслужений артист України
2006 — планує піти з манежу
1 
1
Коментарі