— На перші гастролі у Болгарії добиралися через Молдову. На кордоні у нас вимагали 100 доларів хабара. Водій сказав: "Платити не будемо. Я везу студентів, у них грошей немає". Нас протримали сім годин. Перетанцювали і переспівали геть усе, що знали. Зрештою, хабарникова зміна закінчилася і наш автобус перетнув кордон, — розповідає киянка Ярослава НЕРОДЕНКО, 55 років, художній керівник ансамблю "Веснянка" Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Цього року колектив відсвяткував 60-ліття.
З Ярославою Володимирівною зустрічаємося перед репетицією в університетському парку. Вона п'є каву.
— Чотирирічною дівчинкою я вперше потрапила в театр. Мама повела на "Лебедине озеро". Балерини видалися мені чарівними, і я почала марити танцями. Згодом батьки віддали мене у танцювальну студію, а з п'ятого класу вже ходила до "Веснянки", якою керував мій батько. Після закінчення спеціалізованої французької школи вступила до хореографічного училища. Однак там порадили не йти у балерини через високий зріст. Це була справжня трагедія. Тато забрав документи, завваживши: "Танці можуть бути справою життя, але не обов'язково професією". Вступила до Київського університету імені Тараса Шевченка. Зараз працюю вчителем французької мови, але танці не полишаю.
Із колективом 45 разів їздила на закордонні гастролі. У середині 1990-х виступали в Греції. Із болгарської Софії до Салоніків діставалися електричкою. Там на нас чекав місцевий колектив, аби довезти до міста Патра, де був запланований концерт. На залізниці прикордонник перевірив документи, а потім причепився до багажу. Мали 28 валіз, контейнери з костюмами, інструментами. Висадив нас з електрички на безлюдний перон. Не знали, що робити. Якийсь симпатичний грек розговорився з нашими дівчатами. То був працівник станції. Усіх пригостив кавою з печивом за власний кошт і допоміг зв'язатися з Патрою. За кілька годин за нами приїхали два автобуси.
— Привіт, Ірочко, — вітається Ярослава Володимирівна з дівчиною, яка проходить повз. Це одна з учасниць "Веснянки".
— Кілька років тому 6 грудня поїхали на концерт до Василькова на запрошення курсантів військового училища, — продовжує жінка. — Тоді багато новачків мали виступати вперше. Забула сказати хлопцям, що сорочки треба заправити у шаровари і обгорнутися поясом. Вони підв'язали штани, а зверху накинули сорочки. Вийшов повсякденний європейський варіант. Часто буває, що під час танцю з артиста одяг спадає. У таких випадках ніхто не бентежиться: переступив — і далі танцюєш. Якось під час концерту з одного нашого танцюриста спали штани. Зал реготав, бо хлопець мав під ними білизну з американським прапором.
5 
35413
Коментарі