15 листопада минає 40 днів від дня смерті добровольця 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь" 28-річного Сергія Цимбала. Мав позивний "Легіонер". Назвався так, бо 2007-го проходив шестимісячну військову підготовку у французькому легіоні, в місті Марсель.
Сергій Цимбал народився в райцентрі Ставище на Київщині. Закінчив Ірпінську податкову та Харківську юридичну академії. Працював слідчим у Дніпровській екологічній прокуратурі в Черкасах. Звідти звільнився під час Революції гідності.
— Якось після роботи прийшов додому й говорить: "Я написав заяву на звільнення. Кажуть, що працівників прокуратури направлятимуть у Київ проти Майдану. Я ж проти своїх не піду", — розповідає 26-річна Лілія Цимбал, вдова Сергія. — Ми зібрали речі й поїхали в Ставище до моїх батьків. Я сиділа в декретній відпустці, а Сергій працював з батьком у фермерському господарстві. Він такий сильний був. Займався джиу-джитсу, кікбоксингом, плаванням.
21 липня 2014 року Сергій записався добровольцем в АТО. Того ж дня його направили до військового навчального центру.
Під Дебальцеве Донецької області потрапив 24 серпня, на День Незалежності.
— Сірьожа нікому нічого не казав. Купив собі спорядження — бронежилет, каску, форму, розгрузку, аптечку. Замовив зі США медикаментів на весь батальйон, — продовжує Лілія. — У вересні приїхав у відпустку, якраз на день народження сина Сашуні. Йому виповнилося 3 роки.
Якось каже: "Ліля, хлопцям на передовій треба машина. Там нема на чому по харчі їздити, поранених у госпіталь нічим завезти. Давай позичимо грошей і купимо машину". Дали друзям гроші, й ті пригнали з Латвії джип "Мітцубісі Паджеро". Серьожа переобладнав авто під військові потреби й ним повернувся на фронт.
7 жовтня на світанку Цимбал з трьома товаришами пішов на завдання — розвідати підступи до складу зброї сепаратистів.
— Того дня в розвідку мав іти інший. Та Сергій сказав товаришу: "Я 10 днів удома відпочивав. Оставайся, я піду", — розповідає однополчанин снайпер 47-річний Віктор Хом'як із Вінниці. — Він перший почув шорох і побачив, що їх окружили з трьох боків чоловік 15. Усі в однаковій чорній одежі, однакового зросту, в балаклавах. Змахує на російський спецназ. Сергій гукнув своїм: "Відходьте, я прикриваю!" Вони були в ярку, їх би там усіх положили. Серьога стріляв і вибіг на горб, щоб розгледітися. Йому назустріч один із тих у чорному: "Стой, не стреляй, свои!" Сергій на секунду завмер, і тут дві кулі поцілили в нього. Троє хлопців, які з ним були, відійшли. Один — контужений, зараз лежить у вінницькому госпіталі.
Сергія Цимбала поховали в райцентрі Ставище. Вдова клопоче про присвоєння Сергієві Цимбалу посмертно Героя України.
20 днів добивалася Лілія Цимбал довідки про те, що її чоловік загинув в АТО. П'ять разів їй надсилали документи з помилками.
Коментарі