"Сину Олександрові 43 роки, а досі парубкує, — пише 64-річна Ольга Олегівна з Полтави. — Відчуваю за собою вину, що він не женився. Полюбив одну дівчину, але була бідна, з багатодітної родини. Я відмовила його від весілля. Зустрічалися пів року і розбіглися. А з іншими жінками він не думав про заручини. Надіялася, що до 30 років нагуляється, але марно. Старший син Олексій женився. Через батьковий заповіт воює з молодшим братом. Перед смертю чоловік заповів Олексієві хату під Полтавою, а Сашку — землю. До того були нерозлийвода, а тепер навіть за один стіл не сідають. Чи дождуся я від Сашка онуків? Зустрічається з розлученою жінкою. У неї — двоє дітей. Чи вийде в них щось?"
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото чоловіка в коричневому кожусі й шапці-вушанці.
— Олександр одружиться за рік, якщо не вказуватимете, коли і до кого свататися. Друзі познайомлять з майбутньою нареченою. Буде вдвічі молодша, але стане хорошою господинею. Помирити синів під силу тільки вам. Запропонуйте їм продати ділянку з будинком, що заповів батько. Виручені гроші поділять навпіл і причин для сварки не буде.
"Рідного батька не знаю, бо він пішов від нас, коли я ще лежав у колисці, — розповідає в листі 42-річний Вадим із Київської області. — Мати виростила сама. Коли поїхала на заробітки в Португалію, лишала нам із дружиною хату. Ми розбудувалися. Поруч жив сусід, якого діти не навідували. Почав сліпнути, ноги віднімало, а в хаті не топлено, води немає. Ми йому їсти носили, прибирали в будинку, садили город, щоб міг хоч якось прогодувати себе. Два роки тому він покликав і сказав: "Відчуваю, що мені залишилося небагато. Вночі по мене приходив покійний дід". Обіцяв переписати на мене хату, якщо візьму його прізвище. Ми з дружиною порадилися й погодилися на його умову. Виявилося, що має двох доньок. Обидві живуть в іншій країні, давно заміжні. А чоловікові було принципово, щоб прізвище не померло разом з ним. Усе, зробили, як просив. Викликали додому нотаріуса, щоб документально завірити. За місяць сусіда не стало. Ми ховали його за свій рахунок. А тепер явилася його донька й хоче відсудити хату".
— Донька залякуватиме судом та адвокатами, але нічого не доб'ється. Сусід переписав майно на вас. Жодні претензії від його нащадків на це рішення не вплинуть. Ви ж дотримуйтеся обіцянки, що дали сусідові. Прізвище не змінюйте.
"12 років живемо разом зі свекрами, — пише львів'янка Наталія, 32 роки. — Спочатку збирали гроші на квартиру, потім батьки намовили збудувати хату. Залили фундамент, вивели перший поверх і гроші закінчилися. Чоловік поїхав у Польщу на заробітки, а свекри спокійно жити не дають. Вийду з подругами на пиво, а в них тільки дурне в голові. Підозрюють, що зраджую чоловіка. Його накрутили проти мене. Щоб не ходила на роботу, хоче мене в декрет відправити. Боюся народжувати втретє. Останні пологи були п'ять років тому. Народила сина передчасно на 28-му тижні. Якби не лежала на збереженні, ні мене, ні його в живих не було б".
— Якщо хочете налагодити сімейне життя, купіть квартиру. Будинок зводитимете ще 10 років. Краще недобудову продати чи обміняти на квартиру з ремонтом. Почуватиметеся щасливішою, коли відчуєте себе господинею у власних стінах. 2022 року станете матір'ю втретє. Народите сина. Не хочете викликати ревнощі в чоловіка, менше часу проводьте з телефоном.
"Останнім часом багато думаю про смерть, — розповідає в листі тернополянка Анастасія, 48 років. — Раніше могла спокійно планувати літо чи наступний рік, а зараз не впевнена, що завтра настане. Багато людей, яких знала й любила, пішли з життя за загадкових обставин. У 24 роки померла племінниця, у 36 — загинула близька подруга, у 54 — коронавірус забрав колегу, з якою працювали пів життя в одній компанії. Все це лякає. Чи правильно я живу? Маю багато кредитів, залишаюся під одним дахом із чоловіком, якого не люблю".
— Втрата близьких спонукала задуматися про вічне. Та це не привід кардинально все змінювати. Почуття до чоловіка залишилися, але рутина й щоденні сварки віддаляють одне від одного. Спробуйте деякий час пожити в гостьовому шлюбі. Відчуєте потяг до партнера, зрозумієте, що краще разом, ніж порізно. Їхати на заробітки до кінця року не раджу. А от змінити роботу можна. Та перш ніж звільнятися, знайдіть посаду, що відповідає вимогам.
"Ігор з'явився в житті у вересні 2018-го, — пише 29-річна Ольга з Волинської області. — Заради нього покинула чоловіка. Познайомилися на роботі. Службовий роман розтягнувся на рік. Потім не витримала, зізналася батькам і чоловікові. З ним залишилася наша 5-річна донька. Пішла на це, бо почувалася бажаною і щасливою. Ігор завойовував мене. Міг спинитися на багатолюдній вулиці та кричати, що кохає. Я соромилася. Але раділа, що є на світі хтось, хто мене любить так сильно. Та в грудні торік його ніби хтось підмінив. Без пояснень зібрав речі й переїхав до іншої жінки. Тієї ночі мені наснилося, що я з ним скована наручниками. Але до нас приходить колишня свекруха й мечем відрубує йому руку, а мене тягне за собою".
— Ігор не створений для шлюбу та сім'ї. Його цікавлять стосунки без обов'язків. Утік, бо злякався відповідальності. Не шукайте проблему в собі. Зрадником себе не вважає, бо дотримується принципу "живи тут і зараз". Ви ж почуваєтеся обдуреною та покинутою. Шкодуєте, що зруйнували шлюб заради нього. Не жалкуйте, а спробуйте все повернути. Колишній знайде сили пробачити, та чи ви готові працювати над стосунками, що дали тріщину? Понад усе боїтеся самотності і зради. Свекруха наснилася невипадково. Вона допоможе повернутися в сім'ю.
5 
1
Коментарі