Двоповерховий фінський будиночок народного депутата Левка Лук"яненка, 78 років, у Хотові під Києвом, обнесений невисоким бетонним парканом. Біля хати виноградник і металева сітка, за якою бігає руда кавказька вівчарка.
— Ви якраз встигли мене впіймати, — прочиняє двері 62-річна пані Надія. — Завтра ми їдемо до Берліна, Франкфурта й інших німецьких міст, де є українські громади. Звідти рушаємо на Барселону, Мадрид, а тоді — до Нью-Йорка, Вашингтона, Чикаго і Торонто. Цілий місяць будемо за кордоном агітувати за Тимошенко.
Господиня — в смугастій блузі, джинсових бриджах і махрових помаранчевих капцях. Веде нас у залу для гостей. На довгому столі, накритому скатертиною з китицями, уже стоять філіжанки і скляний чайник-термос із кавою.
— Зараз в Іспанії літо! — продовжує. — Я беру у валізи одяг із короткими рукавами. До Європи їдемо вперше. Останнім часом взагалі мало їздили.
Але ж Левко Григорович був послом у Канаді...
— Це було ще в 92-му. Коли приїхали, — пригадує пані Надія, — приміщення для амбасади не було. Спершу жили в готелі, потім в оселях українців, які виїжджали за кордон і на кілька місяців пускали нас до себе.
Левко Григорович дуже любить вареники з сиром, борщ
і суп гороховий
У двері подзвонили. Пані Надія пішла відчиняти. За кілька хвилин повернулася.
А чим ви пригощали закордонних дипломатів?
— Готувала налисники, запіканки... Та іноземці завжди чекали від нас вареників. Левко Григорович дуже любить вареники із сиром, борщ і суп гороховий.
Допомагає вам готувати?
— У нього немає часу, — стенає плечима. — Але вміє він усе: і замок поставити, і електрику полагодити... Зараз пише спогади про другий період заслань, а я друкую тексти. Вчора цілий день від комп"ютера не відривалася, — береться рукою за спину.
Неохоче розповідає про те, як сидів у камері смертників?
— Казав, що наснилося, ніби його несе Дніпро. Хапається за щось, але річка не поглинає, а виносить. Каже, коли прокинувся — відчув інтуїтивно, що житиме. І справді, через 72 дні страту замінили на 15 років ув"язнення. Я теж у сни вірю, — киває. — Коли перший раз виходила заміж, наснилося моє весілля. І голос якийсь каже: "Це не твій чоловік". Іду в інше село, заходжу в хату, а за столом сидить мужчина в казенній одежі. Я розумію, що то — мій суджений. Якраз коли мені снився цей сон, Лук"яненка судили.
А як ви познайомилися?
— У 90-х він балотувався до Верховної Ради. Українська гельсинська група взялася йому допомагати. Приїхав до нас, на швейну фабрику. Я працювала начальницею цеху. Пам"ятаю, подивилася на нього. Ну, думаю, — старший, але ж симпатичний! — махає рукою і сміється.
На скільки він старший?
— На 15 років. Потім запитали про дружину. А він і каже: "Так, є в мене молодичка". Показав її фотографію. Я сказала, що гарна, а він: "Зовсім ні". І називав її секретаркою. Вона з Сибіру була, приїхали разом із заслання. Потім Лук"яненка обрали до парламенту. Він поїхав до Києва, але звідтіля почав дзвонити. Тільки обід, з першої до другої — дзвінок... Приїхала у Київ. Він привіз мене до цієї хати, — обертається довкола. — Довго говорили про справи, а тоді запропонував залишитися ночувати. Не знаю, чи розказувати... — усміхається самими очима.
Розкажіть.
— Того дня Левко Григорович відпровадив жінку до родичів. У хаті підлогу помив. Стоїть – хвалиться, який він господар. Аж раптом стукають ворота — йде вона. Мені соромно стало, — тре скроні пані Надія. — Думаю, чого я тут сиджу? Я йому не дівка і не наречена. Цілу ніч вони з"ясовували стосунки. Зранку я поїхала додому. Опісля Лук"яненко передзвонив, що буде у Хусті. Ми зустрілися. За ним кореспонденти з камерами, а він відсуває їх так, — відводить лікоть убік, — і каже: "Я вже відправив її. Як ви дивитеся на те, щоб стати моєю дружиною?". А я йому: "Не знаю".
Але чому? — дивуюся.
— Я мала 47 років. Нині мені здається, що то небагато, а тоді думала, що кардинально нічого вже не зміню... Але взяла відпустку й приїхала до нього. Коли збиралася додому, його схопило серце. Гадаю, він трохи придурився, — підморгує. — Приїхала "швидка". Прямо в лікарні він загадав мені писати заяву на звільнення. Я подзвонила до начальниці і попросила розрахунку.
Наснилося моє весілля, і голос якийсь каже: "Це не твій чоловік"
Пані Надія показує кабінет Лук"яненка на другому поверсі: комп"ютер, диван із кріслами для гостей і книжкова шафа, на якій висить плакат із Степаном Бандерою. У коридорі картина — на льняному полотні вишиті гладдю півень і величезна глечик-амфора.
Після Канади постійно ремонти робимо, — показує на стіни.
Не відмовляли йти заміж за дисидента?
— Мама казала: "Він тобі старий!". Я сама вирішила, навіть із кращою подругою не радилася. Я знала дисидентську кухню. У мене в 1974 році брата засудили, бо знайшли книжку Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
Хтось доніс?
— Так — його товариш. Я теж читала, та мене не взяли. Відсидів. Зараз живе у Франківську.
Розкажіть про своїх дітей...
— У мене є дві дочки, від першого шлюбу. Старшій, Любі, 44 роки. У неї п"ятеро дітей. Працює редактором газети "Самостійна Україна" і є заступницею голови Української республіканської партії.
Меншій, Ірі, — 39. Викладає сценічну мову в інституті Карпенка-Карого. Майже на всіх телеканалах вчить ведучих правильної вимови. Із Савіком Шустером працює. Він їй жаліється, що важко вчити мову, бо всі розмовляють російською. То Іра свариться на каналі: "Говоріть по-українськи!". А він, донька казала, старається.
Гості на дачі часто збираються?
— У нас семеро онуків. Збираємося на Різдво, Великдень, дні народження. Бачите ту зелену вазу із золотим орнаментом, — показує в бік серванта. — Це нам Ющенко подарував у 1999-му. Приїжджав із Катериною і Софійкою маленькою... Зараз ми не дружимо, не хочемо нав"язуватися. У нього своє середовище.
А Юлія Тимошенко тут була?
— Ні. Але на день народження Левка Григоровича, 24 серпня, вона завжди присилає величезний букет. Квітів так багато, що не можемо порахувати.
Із Левком Григоровичем разом відпочиваєте?
— О-о, — затуляє долонею очі. — Років п"ять тому їздили у Бердянськ, на море. В передостанній день пішли на пляж і годину разом тихенько співали. А коли повернулися до хати, застали її порожньою. Нас обікрали до нитки. Залишили тільки мої білі штани. Мабуть, думали, що то простирадло. Лук"яненко повертався додому в них.
1943 – народилася в Івано-Франківську
1973 – вступила до Інституту нафти й газу
1961 – одружилася з Володимиром
1962 – народилася донька Люба
1967 – народилася донька Ірина
1986 – начальник цеху на Івано-Франківському швейному об"єднанні
1990 – одружилася з Левком Лук"яненком
2 
1
Коментарі