20-рiчний студент із Нігерії переміг у Донецьку на поетичних читаннях пам"яті Тараса Шевченка. Змагалися 56 читців із різних районів області. Айо Осикойя був єдиним іноземцем серед конкурсантів. Прочитав вірш з інтимної лірики "Якби зустрiлися ми знову".
Чекаю Айо Осикойя бiля музичного бару "Ліверпуль", який він вибрав для зустрічі. Недешевий заклад у гламурному стилі розташований у центрі студмістечка, де живе нігерієць. Він навчається на другому курсі факультету комп"ютерних наук і технологій Донецького технічного університету.
Темношкірий хлопець в яскраво-зеленій спортивній куртці з сумкою через плече з"являється із запізненням на 5 хв. Білозубо усміхається:
— Мене звуть Айо. Наголос на "а", — м"яко вимовляє українською.
У барi замовляє собі зелений чай, але не п"є його.
— Коли я зайшов до України, мене відправили вчити мову у Львів. Там залишилася моя сім"я — хлопці з Еквадору і Сербії, дiвчата з Польщі, Чехії. Ми вчилися на підготовчому відділенні. Коли їхав сюди, трохи боявся. Попереджали, що в Донецьку можуть навiть ображати за мою українську. Тут учуся майже два роки. У Львів їжджу на канікули — тиждень тому гостював.
В університеті викладають англійською. Це рідна мова Айо.
Мене відразу прозвали афрохохол
— Російською намагаюся спілкуватися заради донецьких дiвчат. Познайомився по Інтернету з дівчинкою з Краматорська Настею Ромашенко. Називаю її "моя ромашка". Уже розмовляв з її мамою. А своєму татовi послав її фото. Тато казав: гарна, і очі хороші.
В Айо дзвонить телефон. 15 хв. вiн неголосно спілкується по мобілці англійською мовою.
— Тато дзвонив, — вибачається. — Він у мене жорстокий, але безумовно найкращий тато у свiтi.
Каже, що батька звуть Джеймс. Він інженер-електрик, має власний бізнес, два будинки, його вважають заможною людиною. В Айо католицька сім"я. Є два старші брати — Майкл і Самсел, молодша сестра Бiмбо. Майклу батько оплачує навчання в Англії. Айо за власний кошт поїхав учитися до України.
— Мама померла сім років тому, я вже звик до цього, — сумно додає він.
У Львові україномовний африканець почувається краще, ніж у Донецьку.
— Людей, які живуть у Донецьку, там називають москалi. А тих, що зi Львова, тут називають хохли. Мене відразу прозвали афрохохол. Коли тiльки починаю говорити українською, сміються. Хлопцi говорять: "Брат, учи русский, тебе же лучше". Я вчу, але й намагаюся не забути українську. Уже почав з"являтися суржик — це мене турбує. Щоб зберегти мову, слухаю українське радіо. Вірші Шевченка вперше почав читати в Донецьку, бо українська подобається.
Айо вважає, що Донецьк і Львів схожі расизмом.
— У Львові якось казали на мене "мавпа", тут — "нiгер". А ось Майкл у Нотингемi нічого подiбного не чув.
Пішов до закінчення конкурсу
— Ми помітили його в студентському спектаклі "О, жiнка неповторна", де Осикойя читав ліричні твори Сосюри та співав з однокурсницею "У полi два дубки", — говорить Оксана Iванченко, 34 роки, із культурного центру "Софiйнiсть". — У постановці брали участь йорданці й узбеки, але Айо виділявся. На шевченківських читаннях його спочатку сприйняли як екзотику. Ніхто не чекав, що він переможе, включаючи самого Айо. Професійніше читали наші студенти. Але Айо передав душевний настрiй поета, перейнявся значенням кожного слова. У Айо дуже м"який голос. За це йому пробачили маленький акцент. Айо так хвилювався, що пішов до закінчення конкурсу. Про свою перемогу дізнався по телефону.
4 
1
Коментарі
1