5 серпня у столичному Фролівському монастирі відспівали поетесу Ірину Жиленко. Вона померла на 73-му році від цирозу печінки. Після кремації її поховали на Байковому кладовищі поряд із чоловіком, письменником Володимиром Дроздом.
— Бачили цю хохму? — питає донька покійної 46-річна Орися Жиленко. Працює науковим співробітником у Києво-Печерській лаврі. — Мої колеги привезли вінок не мамі, а мені. Треба було на ньому написати "Іраїді Володимирівні Жиленко". Так звали маму за паспортом. Вона друкувалася під псевдонімом Ірина. А Ірина — моє ім'я, хоча всі кличуть Орисею.
Поетеса народилася у Києві. Видала 30 збірок. 1996 року отримала Шевченківську премію за книжку "Вечірка у старій винарні".
Із Володимиром Дроздом прожила у шлюбі майже 50 років. Він помер 2003-го. Молодший син — програміст, має 2-річну доньку. Орися незаміжня, жила з матір'ю.
Підходить директор Інституту літератури 72-річний Микола Жулинський. Він у чорній вишиванці, тримає букет рожевих троянд.
— Найбільша трагедія в житті Ірини — втрата чоловіка, — Жулинський із папки дістає фотографію. На ній зображено, як він з поетесою розвіює прах Володимира Дрозда на дорозі між селами Халеп'я, де мали дачу, і Витачів на Київщині. Там письменник любив гуляти. — Перед своїм відходом створив роман "Острів у вічності". Описав, як після смерті з острова вічності спостерігає за земним життям. Дивиться, що робить дружина, зазирає до неї у вікно. Ірина старості не боялася.
Із поетесою жив по сусідству.
— Якось повертаюся ввечері додому, а мене зустрічає їхня дочка з цуценятком. Каже: "Дядьку Миколо, знайшла собачку. Хочу забрати його додому, але батьки не пустять". Пішли разом. Ірина і Володя зразу на мене накинулися: "У нас недавно померла наша собачка Муза. Ти знаєш, як важко було це пережити". Умовив їх залишити цуценя на ніч. Собаку назвали Жульєном — на мою честь.
Чоловіки заносять труну до церкви.
— Заходити не хочу, — Орися Володимирівна сідає на парапеті біля церкви. — Мама за останні місяці сильно змінилася. Не можу на неї без сліз дивитися.
— Мабуть, сильно намучилися? — питає повна білява жінка.
— Я ще помучилася б, аби вона жила, — відказує донька.
15 
1
Коментарі