Три місяці тому в родині Новковичів з Харкова народилися трійнята. Цього року в місті це перша трійня. Новковичі знімають у дев"ятиповерхівці трикімнатну квартиру під номером 13.
— Для нас це щасливий номер! — 45-річний Небойша Новкович, високого зросту чоловік у світлих лляних штанях та сорочці, зустрічає на порозі. В коридорі горить торшер. Господар проводить у спальню, де стоять три дитячі ліжечка. Дружина Наталя, 29 років, — у синьому халаті. Немовлята сплять. Двоє — в однакових повзунках, дуже схожі між собою:
— Це близнюки, Сава і Лука, — пояснює Небойша. — Вони світленькі, як мама. А Даниця, мабуть, на мене буде схожа.
На кріслі лежить великий рожевий заєць, подарований старшій доньці Новковичів Дарині на перший день народження. Небойша сідає на дивані, Наталя — у високе крісло.
— Ми не здивувалися звістці про трійнят, — каже вона. — У моєму роду були двійні. Нам сказали, що будуть двійнята.
— Ми так зраділи! — сміється Небойша. — Планували, як організуємо побут. На 17-му тижні лікарі сказали Наталі: "На екрані чітко видно, що б"ється і третє сердечко."
Наталю поклали до лікарні на чотири місяці. За кожним із трійнят закріпили лікаря.
— Нам розповідали, що в природі так буває в одному випадку з 60 тисяч. Але немовлята були нормальні, кожен приблизно 2 кіло 700 грамів. Мої батьки не змогли приїхати із Сербії. Вони вже старенькі, — каже Небойша. — Нам допомогала сестра Наташі Ольга, але вона скоро їде.
Він пропонує оглянути тримісну темно-синю коляску, яка стоїть у кутку вітальні.
— Такі роблять лише на замовлення. Вона коштувала 600 доларів.
Ольга бере на руки Даницю, яка тримає пляшечку із соскою.
— Знімаємо квартиру. Платимо майже тисячу гривень. Будь-коли можемо опинитися на вулиці. А під умови молодіжного кредиту вже не потрапляємо. Ганяють мене від інстанції до інстанції, — Небойша дістає із шухляди пачку документів з відписками.
Дружина відносить немовля в ліжечко і витягає із серванта сімейний альбом. Показує фотографію старшої, Даринки.
— Бракує її, — зітхає.
Дівчинка зараз у батьків Наталі в Росії. Наталя і Небойша розповідають їй про братиків і сестричку по телефону.
Коляска коштувала 600 доларів
На весільних фото Наталя стоїть у розкішній білій сукні, Небойша схилився перед нею на коліно. На іншому вона манить пальчиком коханого, якому ледь дістає до плеча.
Пара одружилася 2003-го на день Святого Миколая. Наталя — росіянка, а Небойша — серб.
— Зустрічалися півтора року. Небойші тоді було 42. Моїм батькам він сподобався серйозністю. Освідчився за вечерею, яку приготував сам.
— Наші стосунки починалися незвичайно, — згадує Небойша. — Ми обоє архітектори за спеціальністю, випадково потрапили на банкет. Це було напередодні жіночого дня. Оголосили білий танець. До мене підійшла красива дівчина і запросила.
Говорили про роботу.
Згодом Наталя виконала проект для програми Новковича. Йому здалося, що вона гарний фахівець. Але Небойша працював за запрошенням і збирався повертатися додому. У будівельній компанії "Велтон" займав посаду генерального директора.
— Я виріс, навчався і працював у Сербії. Ніколи не думав, що доведеться розмовляти російською, хоч і вивчав її у Белградському університеті. Зараз їжджу у відрядження по всьому СНД.
Дружина пояснює:
— Людей, які впроваджують комп"ютерне забезпечення в архітектурне проектування, в Україні мало. Тому чоловіка запрошують усюди.
Наталя сідає поруч із чоловіком. Він стискає її руку своєю великою долонею.
— Не любимо забігати наперед, але плануємо купити авто у кредит. Це вирішило б стільки проблем. Хоча проблема номер один — житло. А тільки-но наші малята трохи підростуть, поїдемо в гості до мене на батьківщину. Батьки ще не бачили дружини й онуків.
3 
1
Коментарі