— Взял с собой технику, деньги и переехал в Украину, — розповідає 30-річний Роман Юхновець із російського міста Калінінград. Сідаємо в кафе поблизу метро Осокорки в Києві. До столиці перебрався 2014-го. Тоді вперше побував в Україні.
Роман народився в казахстанській Астані. 13-річним переїхав із батьками до Калінінграда. Навчався у Санкт-Петербурзькій академії управління й економіки на "державному управлінні". З першого курсу займався опозиційною діяльністю.
— Підтримував ліві погляди, — продовжує. — Створив радикальну організацію червоної молоді. Щоб не мати проблем із законом, потрібно було легалізуватися. Увійшов до Комуністичної партії і став депутатом у місті Совєтськ на кордоні з Литвою.
Займався рекламою, входив у першу п'ятірку блогерів Калінінградської області. Моя теперішня дружина Марія підписалася на мене в соцмережі. Я підписався на неї. Побачив, дівчина з України, займається туристичним бізнесом.
У жовтні 2013-го попросила розмістити на моїй сторінці посилання на її групу. Вони організовували тури до Києва для російської молоді. Написав, що я ж теж російська молодь. "Давай зберу людей, і поїдемо до вас у Київ".
Зібралися восьмеро. За кілька днів до виїзду розпочався Майдан. Марія радила відмінити тур. Але я переконав.
Нас поселили в готелі "Україна" на 13‑му поверсі — прямо над наметами.
Офіціантка приносить каву. Роман дякує.
— Я цікавився опозиційними рухами, читав про революції. А тут побачив на власні очі. Коли пригадую, досі дрижаки бігають, — каже Юхновець. — На Майдані в живу познайомився з Марією. Привезла нас показати, що тут відбувається.
Потім повернувся до Калінінграда. Відчув: усе, що там відбувається, — дрібнота, порівняно з Майданом. Тягнуло сюди. Прилітав раз на три тижні до Маші та на Майдан.
Коли в Росії чув, що тут люди стоять за гроші, під моїми пальцями горіла клавіатура — доводив усім в інтернеті, що це не так.
Якось поїхав робити фотографії мітингу на підтримку референдуму в Криму. Побачив там усіх наших чиновників. Зрозумів, їх туди зігнали. Були там і члени Компартії. Стояли з прапорами та кричали "Крим наш".
Я зробив 20 фото й сів у машину. Наступного дня здав партійний мандат.
Вранці прокинувся з думкою, що потрібно звідси їхати. Наприкінці травня, за день до президентських виборів в Україні, взяв одну валізу та рюкзак і переїхав до Києва. Був у вагоні один із російським паспортом. У той час саме заборонили в'їзд в Україну чоловікам до 60 років. 40 хвилин на українській митниці переглядали мої речі. Коли побачили на ноутбуці наклейку з Януковичем у клітці, спитали, чи був на Майдані. Відповів — так. Митники подобрішали та пропустили.
У Києві Роман Юхновець зняв квартиру на Шулявці. Потім переселився на лівий берег — ближче до майбутньої дружини.
— Найважче було з видом на проживання, — говорить Юхновець. — Згідно з правилами, за три місяці мав виїжджати з України. Ще три місяці бути за її межами. Найважче моя відсутність далася дівчині. Коли повернувся, вирішили одружитися.
У лютому 2015 року ми з Машею розписалися. Одразу сіли на потяг і перетнули кордон із Білоруссю, щоб в'їхати в Україну в новому статусі. Весільна подорож була до Гомеля.
Роман подав на громадянство України. Очікує результату. Дистанційно працює заступником керівника з розвитку британської цифрової компанії. Регулярно навідує батьків та брата в Росії. В Україні має дядька та двоюрідну сестру. Тут народилися його дід та баба по материнській лінії.
Читає 10 віршів перед сном
— В Україні люди простіші та більш відкриті, — каже Роман Юхновець. — За 5 хвилин знайомства можу з людиною говорити на будь-яку тему.
У новинах більше говорять про внутрішні проблеми, а в Росії — про зовнішні. Українці обговорюють своїх політиків, тарифи, а росіяни — конфлікти в Україні та Сирії.
Деяких друзів заблокував у соціальних мережах, бо почали агресивно поводитися. Їх не можна переконати, що тут все нормально. А не так, як їм показують по телебаченню. Інших друзів привіз в Україну, показав Київ, завів у ресторан. Пояснив, тут не їдять немовлят і снігурів, а за російську не розстрілюють.
За кілька місяців після переїзду Роман почав розуміти українську. Нею поки що не говорить — боїться перекручувати слова.
— Нещодавно гостював у баби дружини, — продовжує. — В серванті в неї стоять купа книжок. Дістав гарну чорну. Почав читати. Виявилося — поезія Івана Франка.
Не розумів значення багатьох слів, але сподобалася мелодика віршів. Інколи читаю по 10 поезій перед сном.
Слухаю "Океан Ельзи". Якість музики в Україні набагато вища, ніж у Росії. Там музика тримається на попсі. Тут розвиваються різні жанри.
Люблю закарпатську кухню. Особливо — бограч (суп із великою кількістю м'яса, солодкого перцю та помідорів. — ГПУ). Теща часто готує голубці та борщ.
Росіяни шанують українську кухню, бо смачна й ситна. У Москві було кафе "Тарас Бульба". Після початку конфлікту заклад перейменували, але залишили. Бо має великий попит. У Калінінграді є ресторан "Борщ і сало".
3 
35413
Коментарі