22 січня виповнилося чотири роки з дня смерті Михайла Жизневського з білоруського Гомеля і Сергія Нігояна із села Березнуватівка Солонянського району на Дніпропетровщині. Обидва загинули від вогнепальних поранень біля столичного стадіону "Динамо" під час Революції гідності. Сергій Нігоян помер близько шостої ранку, Михайло Жизневський — за 3 год.
— Сын снился лишь раз, — говорить батько Сергія Нігояна 49-річний Гагік Нігоян. — Він усміхався і, здавалося, світився. На душі після цього стало тепло. Але це відчуття швидко минуло. Ніколи не змирюся з тим, що Сергія немає.
Сергій Нігоян народився у вірменській родині. Його батьки втекли в Україну під час війни в Нагірному Карабаху. Вчився у Кам'янському коледжі спортивного виховання. На другому курсі його відрахували. Працював вантажником, продавав шаурму. На Майдан приїхав 8 грудня 2013-го. На момент смерті йому було 20 років.
На честь Нігояна перейменували проспект Калініна у Дніпрі та назвали одну з вулиць у Бережанах на Тернопільщині. У листопаді 2014 року йому посмертно присвоїли звання Героя України.
Батькам Михайла Жизневського "Зірку" Героя України вручив минулого літа президент Петро Порошенко.
— Мишину могилу не раз поганили. То написали на надгробке слово "предатель", то разбили фигурку ангела. Когда его признали Героем Украины, это наконец-то прекратилось, — каже мати 61-річна Ніна Жизневська. — Нагороду отримували у Києві. Коли поверталися назад, українські прикордонники зустріли нас із квітами. Запропонували каву. Мій чоловік Михайло Петрович пригостився, а я лишилася в автобусі — після смерті сина перенесла інфаркт, ходити важко.
Михайло Жизневський переїхав в Україну 2005-го. Працював зварником і монтажником вікон. Був позаштатним кореспондентом газети "Соборна Київщина". До 26-річчя не дожив чотири дні. Похований у селі Стяг Праці біля Гомеля.
8 
35413
Коментарі