"У Тараса Шевченка був найменший брат Йосип. Він мав синів Василя і Трохима. Трохим — мій дід по батьківській лінії, виходить, що я — правнук Кобзаря, — запрошує до хати 70-річний Михайло Шевченко з Переяслава-Хмельницького на Київщині. — Інший мій дід Димерець — по материнській лінії — по-вуличному звався Цвях. Він товаришував із Трохимом, той навіть подарував йому "Кобзаря" з першого видання. Книжку дістав від батька, а тому привіз брат — Тарас Шевченко".
— Мама розповідала, що дід Цвях удома часто читав "Кобзаря". А коли він помер, на похороні люди співали "Заповіт". Книжку дід 1918 року заховав під стріху в клуні, щоб не забрали німці чи петлюрівці. Після того вона зникла, і спитати ні в кого: Трохим помер у голодовку, а дід Цвях — 1943-го. Мені тоді п"ять років було, — розказує Шевченко.
Михайло Максимович народився у селі Майданівка, що за 10 км від Шевченкового (колишня назва Кирилівки). Каже, що їздив у столичний державний музей Шевченка — цікавитися родоводом:
— Вийшла жінка в коридор і говорить: "Куди ви лізете, що ви собі думаєте? Я сама Йосипова родичка". А я їй у відповідь: "Дитино, заспокойся, я ж не премію собі вибивати приїхав, мені історія роду цікава". Сам собі думаю: видно, ти родичка мачушиних дітей, які били Тараса й мало не вбили (після смерті дружини Григорій Шевченко оженився з удовою Оксаною, котра мала трьох дітей. — "ГПУ").
Згадує, що студентом відбував геологічну практику за 5 км від дому.
Діти в гості приїжджають — тісно, хоч до сусідів іди ночуй
— У поемі Шевченка "Гайдамаки" є розділ "Гупалівщина". Так називався глибокий яр у нашому краю, у ньому росли фруктові дерева. А називався так, бо поляки, яких збивали гайдамаки з дерев, гупали на землю, — розповідає. У яру були викопані гайдамацькі льохи, у яких зберігали зброю і скарби. Я з дружком залазив туди. Вхід засипало, але вода вимила лаз. Ідемо по тунелю, він такий грандіозний, що два вершники роз"їдуться. То справа ніша, то зліва. Дійшли до такого, що геть завалилося, ходу нема. І записки валяються: такі-то були тут. Ми назад повернули, блукати почали. Вилізли, а вже вечір — день там провели й до кінця не дійшли. Як причепився я до матері: куди ж гайдамаки землю з тих льохів дівали? Мати каже: "Неподалік озерце є, раніше там коні топли, а зараз калюжа". Батько там ховався з коровою 1918 року, а мати йому їсти носила. У війну теж люди прихистку шукали, нащо ж окопи рить? А коли колгоспи багатші стали, місце це зарівняли.
На коліна господарю стрибає чорно-білий кіт Томик. Починає голосно муркотіти.
— Я просив чиновників: це ж історична пам"ятка, хоч хрест чи каплицю поставте! Усі мовчать, а один каже: "Що ти добиваєшся? Гайдамаки били євреїв і поляків. Не можна, понімаєш?".
Шість років тому Михайло Максимович переїхав жити зі Звенигородки до Переяслава.
— Якби років 15 тому хто сказав, що помирать поїду в чужий край, я йому очі заплював би, — розказує голосно. — Син Сергій женився, живе в Києві, сестру забрав до себе. Вона там крутилася-крутилася, аж поки вийшла заміж. А мені тітка залишила хату в Переяславі, у неї дітей не було. Хатина старенька, я давай їздити, ремонтувати, а потім і жити перебрався. Діти в гості приїжджають — тісно, хоч до сусідів іди ночуй. Мусив продати у Звенигородці квартиру і тітчину хату. Оцю купив за 13 тисяч. Але ностальгія не мучить. На Черкащині у нас вода з радоном і залізом. У мене від того камінці в нирках, терпів страшний біль. А тут — тьху-тьху! — забувся, що це таке.
1938, 16 лютого — Михайло Шевченко народився в с. Майданівка Звенигородського р-ну на Черкащині
1962 — одружився із закрійницею Галиною Горобець, молодшою на 2 роки. Познайомився з нею на танцях, де запросив на танго
1963 — народився син Сергій
1968 — з"явилася донька Світлана
1984 — закінчив Харківський інженерно-будівничий інститут, почав цікавитися своїм родоводом, дослідив, що є нащадком Тараса Шевченка
2002 — купив у Переяславі-Хмельницькому хату, переїхав жити зі Звенигородки
2 
35413
Коментарі