— Стоял в магазине, покупал хлеб. Рядом люди говорили о брошенной бабушке. Пошел посмотреть, что случилось. Увидел ужасную картину — в доме бардак, грязь, света нет, печка не работает. И всем безразлично, — каже громадський активіст 42-річний Андрій Велесович із села Володимирівка Вишгородського району на Київщині. На початку лютого в напівзруйнованому будинку знайшов покинуту мешканку сусідньої Рудні-Димерської 73-річну Марину Козленко.
— У хаті немає майже нічого, крім старого ліжка, розваленого столу, стільця. Стіни й підлога брудні. Вікна забиті дошками. Всюди — мотлох. Жінка більше місяця лежить клубком, накрита купою лахміття, — розповідає Андрій Велесович.
Селяни говорять, що Марина Пантелеймонівна кілька разів переїжджала з Рудні-Димерської в інші села.
— У наше село приїхала з чоловіком. Купили будинок. Уже 15 років тому він був у занедбаному стані. Господарства не тримали, городу не обробляли, — розповідає секретар селищної ради Тетяна Ковальчук, 49 років. — 2007-го будинок продали. Поїхали в Хмельницьку область. Невдовзі чоловік помер. Його тут поховали. А Марина Пантелеймонівна повернулась у свій колишній будинок. Його новий власник — за кордоном. Тож її поки що ніхто не виганяє.
На Новий рік у пічці зайнялася сажа. Була пожежа, грубу залили. Сільський голова домовилася з однією сім'єю, щоб Марину Козленко взяли пожити до весни. Потім би стару хату підлатали. Але вона з тиждень побула в людей і повернулася назад. Сказала, що там не сподобалося.
Небайдужі люди відремонтували піч, привезли жінці дрова. Однак нещодавно від будинку відрізали електрику.
— Від холоду вже не помре, — додає Андрій Велесович. — Приходжу до неї щодня. Приношу поїсти, підкидаю дров. Дуже кашляє, має хворі бронхи. Бачив, як лікарі приїжджали. Подивилися на умови, посміялися. Через 15 хвилин поїхали. Навіть не послухали. Їм було неприємно підходити до хворої.
Пенсію Марина Козленко сама не отримує. Домовилась із сусіднім магазином, щоб там забирали гроші і за них їй приносили їсти. Буває, "Мівіну" їй запарюють.
До районної лікарні чи будинку пристарілих Марина Пантелеймонівна їхати відмовляється.
— За жінкою п'ять років прикріплений соціальний працівник. Приходить два-три рази на тиждень. Приносить поїсти, допомагає топити грубу. Додаткову матеріальну допомогу оформити не можемо, бо вона не прописана ніде, — каже Тетяна Ковальчук. — Марина Пантелеймонівна адекватна, має ясний розум. Але так до всього збайдужіла, що не хоче вставати. Постійно лежить. Домом і раніше не займалася. Навіть курки ніколи не заводила.
За майже 10 років до Марини Козленко ніхто з родичів не приїжджав. Жінка каже, що має двох доньок, онуків. Згадала адресу племінниці Людмили в Переяслав-Хмельницькому районі. Однак вона доглядає дитину-інваліда, тож навряд чи дивитиметься ще й за тіткою.
Марину Козленко пропонували забрати до хоспісу для літніх переселенців із зони АТО. Відмовилася. Каже, хоче померти у своєму домі.
4 
35413
Коментарі